– Ось він нехай стрибне!
Реакція Дениса Черненка виявилася дуже швидкою. Він миттю опинився між Вітьком і Максимом. Поки Білан переварював усе, що трапилося, Черненко вже кричав:
– Не вийде! Він взагалі не при ділах!
– А які тут у нас діла? – в голосі Соломахи чулися глузливі нотки. – Тут лише спорт. Твій друг з тобою, значить – він за вас. Чи проти?
– Чому проти? – не зрозумів Денис.
– О! Значить – за. Коли так, тоді твій друг грає на рівних з усіма. І якщо він зараз відмовиться стрибати, ваша команда програла. Ми щойно про це домовилися. Навіть судді підтвердять – усе чесно, все за правилами.
У більшості життєвих ситуацій Максим вирішував щось для себе після роздумів. Тривалих, нетривалих – жодної різниці. Головне, що він завжди давав собі час подумати. Зараз на роздуми лишалися не хвилини, а навіть секунди.
– Перестань, Денисе, – з усією можливою тут гідністю мовив він. – Треба – значить, стрибну. Тим більше, отой їхній малий в останній момент відверне.
Тепер прийшла черга Костика Чепіги показати гонор.
– Ну, ти, київська дитино! – крикнув він, намагаючись, аби його ламкий голос звучав грубувато, по-дорослому. – Ми зараз побачимо, хто відверне! Я тебе в лобовій атаці зроблю, синок!
Якими б розпеченими не ставали пристрасті, все одно оте «синок» із вуст клаповухого Костика розрядило обстановку. Навіть Денис не стримався – пирхнув. А тоді, змусивши себе посерйознішати, сказав Максимові:
– Дивись. Сам дивись. У тебе досвіду нема.
– А в малого є? – поцікавився Білан.
– У нього повні штани наглості. Такий стрибне не тому, що сміливий, а на зло.
– Ну і я на зло. Всім, – буркнув Максим. – Краще велика дай.
Черненко підняв із землі свій велосипед, підкотив до Білана. Той сів у сідло, проїхався туди-назад, загальмував, зістрибнув.
– Годиться. Де у вас тут стрибають? Давайте покінчимо з цим.
Соломаха пошукав на землі, знайшов і підняв невеличку паличку. Переламав її так, аби вийшло дві нерівні частини. Простягнув жеребок судді Валі. Та тихенько про щось порадилася з суддею Галею. Після того, повернувшись до всіх спинами, вони кілька разів передали палички одна одній і нарешті повернулися.
Кожна з них виставила руку вперед. З кулака в кожної стирчав краєчок палички.
– Коротка – перший. Довга – другий. Давайте, хлопці.
Костик Чепіга трошки загальмував, і Максим потягнув жеребок першим. Йому дуже не хотілося цього робити. Він боявся стрибати навіть із такого невисокого трампліна. Тільки така вже натура: те, чого не хотілося робити, але робити це треба, Білан намагався зробити відразу, в першу чергу. Зробити і забути.
Спочатку рука сіпнулася до кулака Галі. Та тут же якась сила повернула її до палички, край якої стирчав із Валиного кулака. Взявся