Група залізного порядку. Андрей Кокотюха. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Андрей Кокотюха
Издательство: OMIKO
Серия: TeenBookTo
Жанр произведения: Детские приключения
Год издания: 2009
isbn:
Скачать книгу
ю не забував мити.

      Вже тиждень хлопці жили в селі Зозулястому на Полтавщині. Обоє гостювали в Денисової бабусі. Черненка мама відправляла сюди кожного року щонайменше на місяць – дихати свіжим повітрям і заодно дати їй спокій. Сама вона з меншими дітьми перебиралася сюди в серпні, коли зазвичай брала відпустку або домовлялася про неї на всіх своїх роботах. Черненки жили без батька, тож мама, окрім основної роботи, підробляла ще в різних місцях, аби тягнути родину.

      А Максимових батьків несподівано запросили за кордон на важливу та солідну конференцію. Відмовлятися не хотілося, але й лишати тринадцятирічного хлопця самого вдома – теж. Хоч як Максим переконував батьків, що вже дорослий і носа йому витирати не треба, мама лишалася невблаганною. Тато запропонував єдиний розумний вихід – нехай їхній син погостює трохи в Зозулястому разом із своїм другом.

      Ще тиждень тому Максим Білан не міг упевнено сказати, що Денис Черненко – дійсно його друг. Денис – той узагалі не розумів, як і чому за останні місяці життя звело його з цим відмінником, якого він вважав «матусиним синочком» і до якого ставився коли насмішкувато, а коли – відверто вороже.

      Щоправда, останнім часом Черненко мав кілька можливостей переконатися: його власне вміння хвацько забивати м’ячі та щотижня збільшувати кількість підтягувань на турніку проти Максимової кмітливості та начитаності виглядає дещо блідо. Розуміння цього лише дратувало Дениса. «Ботанік», який задихався на стометрівці, знаходив вихід у таких ситуаціях, де Черненко своїми м’язами нічого зробити не міг. Виходило, що результат усіх Денисових виснажливих тренувань не вартував кількох прочитаних Максимом книжок.

      Але після того, як у перший же день свого приїзду в Зозулясте хлопці прославилися на все село, врятувавши від злочинців доньку мільйонера Короля, свою думку про приятеля Черненко змінив. Лише вони двоє знали, як усе насправді відбулося з тим викраденням. Максимове прозріння відбувалося в Дениса на очах. І вперше за весь час близького знайомства з розумником Черненко побачив, як той не радіє з того, що в останній момент прорахував ситуацію і вивів істинних винуватців на чисту воду.

      Іноді видима перемога може сприйнятися переможцем за поразку.

      Хоч Денис не вважав, що тоді вони програли, весь наступний день він не впізнавав свого приятеля. Той ходив, наче у воду опущений, і лише вечірнє купання в річці Хорол, яка текла за селом, трохи привело його до тями. Всі попередні історії Максим зазвичай охоче обговорював. Цю – не хотів, хоча не щодня їм доводилося ганятися за злочинцями на справжньому вертольоті.

      Дивно, але переживаннями Максима перейнявся і Денис. Він завжди відзначався міцним сном. Але тієї ночі вперше на своїй пам’яті довго не міг заснути. Крутився з боку на бік і думав: він теж повірив тоді в ту історію з викраданням. Теж викладався на всі сто, рятуючи дівчину, за якою гналися крадії. Та потім з’ясувалося: їх обох обвели довкола пальця – і Максима, розумника, і Дениса, спортсмена.

      Це означало: вони насправді рівні. Нічим один від одного не відрізняються. Для кожного з них завжди може знайтися сильніший та розумніший супротивник. А значить, зробив висновок Денис, їм обом слід триматися разом. З цією думкою він благополучно заснув. Аби на ранок рішуче затягнути Білана до гурту сільських хлопчаків, своїх давніх друзів та приятелів.

      Саме сьогодні їхня компанія прийняла виклик від хлопців із сусіднього села Бережани. «Береги», як вони себе називали, запропонували «зозулям», як вони охрестили своїх суперників, визначитися, чиє село краще ганяє на велосипедах. Усе це не просто так – подивитися на змагання зібралося чоловік десять із Бережан та чоловік п’ятнадцять від Зозулястого. Серед обох груп підтримки були дівчата, тому учасники перегонів старалися як могли.

      Кожна команда складалася з п’яти чоловік. Спочатку треба було на швидкість проїхати сто метрів битою дорогою. Потім те ж саме – полем. Після того вигадали естафету: проїхати сто метрів, розвернутися на повній швидкості, повернутися назад і передати естафетну хусточку наступному гравцеві. Нарешті – з розгону заїхати на велосипеді у воду. Хто далі заїхав, той і переміг. Щоб міряти відстань, один «зозулинець», Юрко Громницький, захопив із дому батьківську рулетку.

      Проти участі Дениса в команді «зозуль» ніхто не заперечував. У Бережанах його знали і давно вважали за місцевого, який з якихось незрозумілих причин більшу частину року живе в Києві. Максим зайняв місце серед вболівальників.

      Ці змагання він сприймав не лише як екстремальні, а і як дуже брудні. Білан був чистоплотним хлопцем.

      Навіть не думав у все це втягуватися.

      2. Потрібен стрибок

      Поки що обидві команди йшли, як кажуть, голова до голови.

      У перегонах на сто метрів лідером стали «береги». Вова Пономаренко із Зозулястого так різко рвонув із місця, що його велосипед став сторчака і хлопець перелетів через кермо. На щастя, приземлився вдало, тут же знову осідлав двоколісного коня і погнав за суперником, та дорогоцінні секунди все ж таки втратив. А в нього були реальні шанси «зробити» свого противника, Грицька Вовчука з Бережан, –