Вокаліст і клавішник гурту «Фата Моргана» Олексій Керкеша має власні спогади про той період у житті співачки: «Квітка запросила нас до себе додому на паті. Це був 1992-й рік, ми тільки-но переїхали до Америки. З Тарасом Петриненком більше не грали, залишили йому стару назву гурту «Гроно». Цісик зателефонувала і сказала, що їй дуже сподобався наш перший альбом на вірші Шевченка. Її знайома поетеса написала декілька англомовних текстів, я створив музику. Планували стати її постійними акомпаніаторами на концертах. Особливо в нашій музиці Квітку зачепила флейта. Просила, щоб вона й далі домінувала. Тоді приїзд музикантів з України був подією для діаспори. Ми прийшли до Квітки додому… Нам було ніяково – англійської ж до пуття не знали. Весь прийом провели на кухні з мамою Квітки, пані Іванкою. Дуже привітна жінка. Розпитувала, хто ми, звідки, як там Україна. А що ми могли розповісти? Виїхали ж, коли були купони й порожні полиці. Пізніше з Квіткою провели декілька пробних репетицій, і на цьому співпраця заглухла. Вона все менше проявляла до неї інтерес. Про хворобу ніхто прямо не говорив, але всі здогадувалися. Квітка могла зникнути на якийсь час, потім з’явитися з короткою зачіскою і знову щезнути на місяць».[5]
Однак мрія про повернення на Батьківщину прекрасної співачки, яка могла би стати окрасою будь-якої сцени, все-таки здійснилася! Голос Квітки Цісик повернувся на Батьківщину піснями у неповторному виконанні, яке западає в душу, бо з жодним іншим переплутати його неможливо. Унікальне колоратурне сопрано зазвучало у піснях «Два кольори», «Я піду в далекі гори», «Чорнобривці».
Напевне вперше платівки із піснями Квітки Цісик в Україну привіз австралієць українського походження, бандурист та композитор Віктор Мішалов: «1984 року, на літні канікули їздив додому, а також у краї, які бажав відвідати. Тоді й почув перший диск Квітки Цісик. Був тим співом приголомшений. Це була зовсім інша стилістика виконання пісні, ніж чув досі, зовсім інше аранжування. Вражала дивовижна інтелігентність співу і якийсь магнетизм, який притягував до себе»[6]. Ризикуючи, що його можуть виключити з консерваторії і виселити з України, він вирішив привезти той голос в Україну. Уже навчений гірким досвідом ретельних перевірок прикордонників на митниці (там перевіряли все, що люди везли з-за кордону), Віктор обрав ризикований, але перевірений варіант – перетнути кордон у Бресті, де перевірка багажу, як він пересвідчився, була не надто ретельною. Отак і вдалося перевезти записи пісень