Книга радості. Звернення. Далай-лама XIV

це буде найкрасивіша й найрадісніша частина з усього, що пам’ятає людство.

      Я чекав мирного майбутнього ще з тих часів, коли жив у своїй рідній країні – Тибеті. Підлітком у Лхасі я жадібно читав ілюстровані журнали – і прочитаним у них обмежувалися мої знання про інші країни. Під час першої подорожі до Індії – 1956 року на яках і конях – я думав: що, як з найвищої на землі тибетської вершини мені пощастить побачити хмарочоси Нью-Йорка? Я сподівався звидіти їх у старий бронзовий далекогляд, що залишився мені від попередника, – я часто роздивлявся через нього кратери на Місяці, стоячи на терасі палацу Потала. Відтоді я значно більше дізнався про сучасну цивілізацію й навіть певним чином уплинув на її еволюцію, але, як і раніше, залишаюся відданим справі утвердження миру. З позиції людини, яка протягом усього життя спостерігала світ, благаю вас почути мої слова: якщо й ваше покоління сповзе в насильство, ви побачите смертні конвульсії людства. Це століття стане або епохою миру, або кінцем існування роду людського.