Масонська ідея смерті, так само як і Християнська, не є похмурою, тому що вона репрезентує тільки сон, від якого ми прокидаємося для іншого життя. В стародавніх байках сон та смерть є близнюками. Старий Горгій
15 , коли помирав, казав: «Сон – це про те, як він доставляє мене до свого брата; але смерть є сном язичників, від якого вони ніколи не прокидаються. Популярна віра була знищена, і поети та філософи сприяли народному невігластву, описуючи смерть як тотальне та неперевершене вимирання життя. Так Сенека 16 говорить – і він був занадто мудрий, щоби знати краще – «після смерті нічого не приходить»; поки Вергілій 17 , який, безсумнівно, був ініційований в Елефсінські Містерії 18 , тим не менше називав смерть «залізний сон, вічна ніч»: все ж таки Античні Містерії базувалися на догмі про вічне життя, і їх ініціації були призначені відображати воскресіння. Масонство одержало свою систему символічного навчання від античних релігійних згромаджень, які представляли смерть своїм неофітам як ворота входу для вічного існування. Навчання доктрині безсмертя є великим об’єктом Третього градусу. На цій церемонії ми вивчаємо, що життя тут є часом Праці і що, працюючи на будівництві духовного храму, ми шануємо Великого Архітектора, для якого ми будуємо цей храм. Але ми вчимо також, що, коли життя закінчується, воно закривається тільки для того, щоби відкрити нове і вище життя, де, в другому храмі в чистішій Ложі Масон знайде вічну правду. Смерть, отже, в Масонській філософії є символом повної, досконалої та завершеної ініціації....»
Але – о чудо! В масонстві Майстер за ударом молотка повертається у Підмайстри, зберігаючи в таємниці все, що він дізнався в потойбічній майстерні.
Отже, кожен, хто отримав градус Майстра, отримав божественну іскру, яка зробила його безсмертним. Це – надзвичайно важливий, базовий момент «королівського мистецтва». Кожен Майстер – це земне втілення безсмертного Творця. Майстру більш непотрібно вигадувати, придумувати Бога – він сам стає його воплоченням.
Єресь? Гординя?
Спробую пояснити.
В стародавні часи Бог ототожнювався зі стихією. Якби та, стародавня людина могла зазирнути в наш час, вона цілком могла називати Бога не Зевсом, а, наприклад, Гідрометцентром.
Але сьогодні ми знаємо, звідки беруться дощ, вогонь, вітер. Ми навіть знаємо фізичні закони, за допомогою яких можемо моделювати стихію. Але як з’явилися ці закони, хто, що, як підтримує їх існування – ми не знаємо. …Бог не зник, він лише змінив свою форму в рамках поточного світогляду людини.
Або моральний закон. Чому він є в мені, але так часто відсутній у оточуючих? Де є Бог, якщо я відчуваю Його в собі, але не знаходжу навколо? Відповідь очевидна: Бог – всередині людини. Він єдиний, хто може склеїти розірваний світ в одне ціле. Отже, замість того, аби видумувати Бога поза собою, треба знайти Його в собі.
Цей масонський градус – підказка. Шукай Бога не на небі, не під землею, а в собі. Тільки тоді ти станеш безсмертним, як і Хірам Абіфф. Він не був народжений безсмертним, але став ним через працю,
