Було над чим подумати, а отже, і була потреба іще раз зустрітися з пані Малґожатою.
VII
Назавтра зранку Теофіл Людкович поклав переді мною списаний аркуш.
Чесно признатися, мене вразив цей список. Я навіть не підозрював, що за такий короткий час кордони королівства Галіції і Лодомерії перетнуло так багато іноземців. Упіймавши мій здивований погляд, детектив поспішив мене «заспокоїти»:
– Тут іще немає тих, хто прибув протягом останнього тижня. Списки просто ще в дорозі.
Я важко зітхнув і вчитався у текст. Найбільше тих, хто захотів поближче познайомитися з цим коронним краєм, прибуло з Пруссії, і були вони здебільшого літні люди. Судячи з прізвищ, що повторювалися, це були подружжя. На моє запитання Людкович відповів:
– Після того як доктор Торосевич провів аналіз води у селі Трускавець (це на південь звідси, під Карпатами) і було виявлено, що води лікують різні хвороби, сюди почали прибувати на лікування хворі.
– І допомагає? – поцікавився я.
Для мене подібні слова стали новиною.
– Я, слава Богу, не потребую подібних процедур, але знаю, що у Трускавці вже побудували декілька лазень. Окрім літніх панів та панн, свої старі рани лікують і колишні військові.
– «Поручик лейб-гвардії Гренадерського Імператора Австрійського полку Павло Михайлович Рюмін», – прочитав я.
– Хоча б він, – згодився Людкович. – Замість того щоб їхати до Баден-Бадена, шановний поручик Рюмін вирішив полікувати свої давні рани, отримані, судячи з усього, десь поблизу, у нас. І ближче, й, підозрюю, дешевше.
Я заглибився у читання. Переді мною стояло завдання серед цього довгого списку знайти того, хто прибув сюди не просто лікувати занедбану простату чи розхитані нерви, а спеціально приурочив свою появу до візиту цісаря. Зрештою, час, коли Франц Йосиф задумав проінспектувати коронний край Галичину, збігається з першим прізвищем у списку. «Граф Ернст фон Гуттенберг з дружиною. Провінція Бранденбург. 64 роки. Мета: відвідини… гм… Трускавця». Гадаю, не буде помилкою, коли я виключу це поважне подружжя з цього списку. На жаль, це мені мало допоможе. Список іще довгий.
Після того як Теофіл Людкович пішов, пославшись на невідкладні справи, я заспішив до ерцгерцога Карла Людвіга. У будинку на Нижніх валах я його не застав. Мені повідомили, що сьогодні їх імператорська величність зволили лишитися вдома. Довелося Конраду їхати на вулицю Липову, де на віллі Скшиньських ось уже другий рік проживав намісник Галіції.
Я зустрів Карла Людвіга у вітальні. На нього напала хандра, тому він і вирішив сьогодні залишитися вдома.
– Розумієш, Максиміліане, набридло! – говорив він. – Набридло все: Ґолуховський, звичайно, хороший намісник і мій брат не помилився, поставивши його у королівстві, але, мій Боже, який він зануда! А однією з умов того, що мені запропонують самостійне