Іншу ложу, якраз навпроти нашої, самотньо займав бургомістр Лемберга Карл Гопфлінґен фон Берґендорф. З його індиферентного вигляду я зрозумів, що цю виставу він бачив невідь-скільки разів і прийшов сюди сьогодні лише тому, що тут присутній брат цісаря.
Інші ложі також не пустували, що забезпечувало артистам хоча б видимий успіх і непогані виручені за перегляд гроші.
Непомітно для мене вистава закінчилася. Артисти вийшли на сцену і під схвальні вигуки «Браво!» декілька разів уклонилися. Карл Людвіг також двічі викрикнув: «Браво!», після чого запитав, звертаючись до нас обох:
– Як вам Ґрільпарцер у місцевій інтерпретації?
– Непогано! – відзначив я.
– Непогано? І все? – вигукнув ерцгерцог. – Хоча чому я дивуюся! Прошу не прийняти ці слова як неповагу до майстерності артистів Лемберга, пане Людкович. З уст Максиміліана Рутецького вони звучать як найвища похвала.
– Я впевнений, що вони щирі, – озвався детектив.
– А вам? Як «Ілюзія життя»?
– Не хочу здатися вам невихованим, ваша імператорська величносте, але я більше звик до інших діалогів. Не таких вишуканих.
– Розумію. Я пропоную дещо урізноманітнити наше перебування тут. Один момент!
Із цими словами ерцгерцог зник за дверима, а ми удвох лишилися самі. Майже одразу Людкович запитав:
– Пане Рутецький! Боюся, потім у нас не буде можливості поговорити про справи. Я хотів би уточнити свій статус.
– Ми разом дбатимемо про безпеку цісаря Франца Йосифа під час відвідин Лемберга, – повідомив я.
– Але чому ви обрали мене? У поліції Львова є вищі від мене офіцери.
– Мені вас порекомендував ерцгерцог. У мене немає підстав не довіряти братові цісаря. Тому, ви праві, пане Людкович, сьогодні нам не вдасться нічого вирішити. Якщо це вас не обтяжить, то я чекатиму вас завтра у себе. Ви не відмовитесь пообідати зі мною?
– Вважатиму за честь! О котрій?
– Вам буде зручно о четвертій?
– Цілком, – відповів Людкович, і цієї миті двері ложі знову відчинилися.
У ложу в супроводі Карла Людвіга зайшла