В одній з моїх компаній була введена нова політика[1], яка регламентувала зовнішній вигляд працівників, макіяж працівниць та використання парфумів. Навіть після того, як мої колеги ознайомилися з цією політикою, довелося докласти багато зусиль, щоб досягти виконання цих вимог. Правила були логічними і простими, адже жодна розумна людина не сперечатиметься з тим, що професійний зовнішній вигляд персоналу викликає у клієнтів більше довіри, а яскравий макіяж та їдкий одеколон її руйнують. Однак керівникам довелося докласти чималих зусиль, щоб ці правила виконувалися. Після неодноразових зауважень директор компанії був вимушений ввести ранковий «фейс-контроль» на вході в офіс. Порушників просто не пропускали, відправляли додому, щоб вони довели до ладу свій зовнішній вигляд. Тільки за допомогою цього досить жорсткого нововведення вдалося досягти того, щоб всі працівники дотримувалися правил. Формування та впровадження таких правил – це адміністрування, яке, звичайно, створює обмеження в діяльності, але без цього неможливо виконувати роботу.
Тому коли вводяться якісь нові правила, що суперечать тим, що були встановлені раніше, можливо, навіть негласні, необхідно їх роз’ясняти працівникам, треба домовлятися про такі зміни. Адже для того, щоб існувала гра, необхідне бажання кожного члена команди виконувати правила. Якщо правила змінюються, потрібно це узгодити з членами команди, інакше вони продовжуватимуть стару гру або навіть створять власну гру «нумо покажемо керівникам, що вони помиляються». У будь-якому разі гарної гри не буде.
Інша причина, що викликає незгоду при введенні нових правил, глибша, вона зачіпає прагнення людей до самовираження. Будь-яка людина прагне самовираження. Якщо хтось відчуває, що його у цьому намагаються обмежити, він сприймає це як спробу нашкодити його індивідуальності.
У зв’язку з цим може скластися враження, що правила є протилежністю свободи самовираження, але це не так. У кожної людини різні мотиви бути членом команди, співпрацювати з іншими людьми. Одне із найбільших задоволень, які отримує людина впродовж життя, – це спільна діяльність і спілкування з іншими. Якщо людині з якоїсь причини не вистачає спілкування, вона страждає. Ось чому одне з найжорстокіших покарань, яке отримують злочинці, – ізоляція від суспільства, крайньою мірою якої є одиночне ув’язнення. З дитинства ми оточені друзями та однокласниками, ми отримуємо членство у клубах, займаємося спільною справою з близькими за цілями та цінностями до нас людьми. Це робить життя повноцінним. У кожної людині є прагнення бути членом групи, але не просто спостерігачем, а брати участь у діяльності та робити цінний внесок, це також частина самовираження. Якщо у людини в житті цього немає, вона відчуває себе нещасною.
Тому суперечностей між тим, щоб як член групи свідомо приймати якісь обмеження, і вираженням власної індивідуальності не існує. Це два природні мотиви, що притаманні кожній людини.