Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Вступ
Влада. Насолода. Могутність наказу. Насолода пануванням і підпорядкуванням…
Можна не думати про них, але від влади і насолоди нікуди подітися. Як вважав французький історик і філософ Мішель Фуко, влада – це зовсім не те, що захоплюють або втрачають, вона властива всім формам життя, оскільки являє собою один із видів відносин, а саме – відносини залежності.
Ось тут і починається найцікавіше. Варто людині, нехай навіть вона добре знайома вам і звична, отримати владу, як вона змінюється. Радикально змінюються стосунки у родині, варто тільки чоловікові або дружині зробити кар’єрний поступ. До смішного змінюється поведінка рядового, який отримав сержантські нашивки.
Але існують речі значно серйозніші та більш значущі. У ході знаменитого Стенфордського експерименту в серпні 1971 року психолог Філіп Зімбардо поділив групу добровольців на «охоронців» та «ув’язнених» – і наочно продемонстрував, що відбувається з людиною, яка отримала владу за умови, що з неї знято будь-яку відповідальність. Утім, і без експериментальних підтверджень це є очевидним – досить таких речей, як звірячі побиття протестувальників, катування в’язнів і військовополонених, свавілля чиновників. Прикладів більше ніж достатньо.
Дивно, але набагато менше уваги дослідників привертає вражаюча покірність страждальної сторони. Замість того, щоб об’єднатися і разом дати відсіч, жертви починають ображати і пригнічувати одне одного. Але в чому причина такої, здавалося б, неприродної поведінки?
Відповіді на це запитання і присвячено цю книжку.
Насолоду, що доставляється здійсненням влади, ми називаємо тут «непристойною насолодою». Але чому, власне, непристойною?
Спробуймо розібратися. Насолода сама по собі – це не просто «радість буття», задоволення від споглядання краси природи або творів мистецтва. Вона завжди пов’язана з іншими людьми і при цьому є певний надлишок, розкіш, ексцес. Саме тому всі культури так чи інакше контролюють джерела насолоди, обмежують їх. У нашій культурі, наприклад, неприпустимими є сексуальні стосунки з дітьми, а адміністрація тюрем не має права катувати в’язнів. В інших культурах це дозволяється, але вводяться інші обмеження – припустімо, заборона з’являтися з відкритим обличчям на вулиці або їсти у присутності інших людей. Якщо ви порушуєте ці заборони, ви – незаконно насолоджуєтеся, і це неодмінно викликає обурення громадськості та відповідну реакцію влади.
Однак значно частіше нам доводиться стикатися з іншими формами непристойної насолоди: із публічною демонстрацією влади або пасивним зневажанням соціальних норм. Якщо ви балансуєте на межі, не порушуючи норм, а всього лише демонструєте здатність і готовність їх порушити, то ви вже отримуєте насолоду, чи не так? Насолода приниженням іншої людини, нехтування того, що є загальноприйнятим, – це і є непристойна насолода…
Непристойна насолода – головна втіха царедворців минулого, які вражали іноземних послів і простолюдинів блиском і розкішшю своїх палаців, шат і церемоніалів. Однак і сьогодні нею пронизане життя правлячих класів. Як відомо, Україна – одна з вельми корумпованих країн. Про боротьбу з корупцією говорять усі, кому не ліньки, проте корупціонерів, які зазнали покарання, – одиниці. Подібна невразливість, безсумнівно, приносить величезну насолоду політичному класу.
Звичайно, різницею в статусі неможливо знехтувати. Якщо ви – суддя, прокурор або народний депутат, то вам, за замовчуванням, дозволено багато що з того, чого не дозволено іншим. Ви перебуваєте у привілейованому становищі, яке саме по собі є джерелом насолоди.
Але все є не таким однозначним, про що, безсумнівно, здогадувався Мішель Фуко. Соціальні низи також отримують свою частку насолоди, нехай і не настільки яскравої, як непристойна, але такої, що теж має свої відтінки. Це – «похмура» насолода, темна радість, своєрідне задоволення, що доставляється власною покірністю. Зазвичай воно не має сексуального забарвлення, інакше його можна було б вважати мазохістським. Люди підкоряються лідеру, господареві, системі влади, але натомість отримують право пригнічувати тих, кого вважають нижчими за себе, і тих, хто не підкорився. Із цим пов’язаний пошук цапів-відбувайлів (неймовірно давній звичай!), яких карають, виганяють, а часом просто знищують. Так виникають касти недоторканних і опущених.
Аж тут у наших уявленнях про суспільство