Арканум. Юрий Винничук. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Юрий Винничук
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2019
isbn:
Скачать книгу
щоб викликати заздрість, але робить це якось так силувано, що мені лише шкода його.

      Коли я повертаюся з прогулянки, то з каші стирчить уже тільки голова старого.

      – Коли-небудь воно ще поверне мене, і тоді мене поховають.

      Виявляється, озеро й справді з часом повертає свої жертви, в цілком пристойному вигляді, наче щойно померлих. Коли з’являються з його глибин цитринові тіла топельців, селяни тішаться і дякують озеру.

      Солоне вино

      Прогулюючись берегом моря, я побачив, що вода в затоці стала червоною, а з тієї червоної води виходить чоловік і пильно роззирається. Помітивши мене, він загукав:

      – Що це за місце? Куди я потрапив?

      – Це Арканум.

      – Арканум? Він що, і справді існує?

      – Як бачите.

      – Неймовірно. Я думав, це вигадка, народна уява.

      – А ви звідки?

      – О, не повірите. Я пережив неабияку пригоду.

      – Я готовий її вислухати.

      Ми сіли на зруб дерева і незнайомець почав:

      – Я відрив бочівку вина, воно запінилося і потекло на підлогу. Мені цікаво було спостерігати, як витікає піна, і я не заважав їй поводитися так, як вона звикла. А вона текла і текла і не було їй кінця, скоро уся підлога була нею залита, аж намокли мої капці. Проте це мене не особливо хвилювало, адже я добре знав, що колись бочівка спорожниться, і терпляче чекав, щось мугикаючи.

      Надворі моросив дощ, і нудно торохтіла ринва. Бочівка не торохтіла і вела себе дуже спокійно, тому я хутко пройнявся до неї симпатією. Я поставив її на стіл, а сам усівся поруч, бо піна вже піднялася вище колін. В піні плавали мешти й капці. А коли виплив ще й мертвий щур, якого я отруїв учора вночі, я засумував. Цей щур завдав мені багацько клопоту. Вчора я сипнув отрути в певні місця, але забув попередити про це дружину.

      Просто напередодні ми посварилися і не розмовляли. Тому, коли вона отруїлася, я був як не свій, бо якраз збирався попросити пробачення за ті кілька несправедливих слів, які завершили нашу дискусію.

      В льосі у нас підлога земляна, її легко було копати, щоправда, лише углиб в одному місці, а вшир діло не йшло, тож я змушений був її скласти удвоє, коли ховав. З кишені її сукні випала пляшечка, набита п’янким зіллям, яке я любив собі вдихати, воно відправляло мене у країну мрій. Я вилаявся, адже то була саме та пляшечка, яку вона від мене ховала, аби я не вирушав у свої маревні мандри. Власне через це й спалахнула між нами сварка. А якби вона віддала її мені одразу, то і сварки б не було, і щур був би живий.

      Ось ця пляшечка, чудова пляшечка, я вдихаю ніжний аромат, і мені стає легко-легко.

      Щодо щура, то я й не думав, що він зжере отруту. Я ловив його дуже довго, розставляючи всюди, де тільки можна, полапки, але він їх елегантно обходив. Бо це був хитрий щур. Він жив у мене цілих пів року, і я навіть звик до нього і до його бешкетів, що відверто переживав, аби він, бідолаха, часом таки не потрапив у полапку. Він, мабуть, теж відчував до мене симпатію, бо полюбляв бавитися зі мною таким чином, що бив лапою по