Було тихо, без вітру, вітрила обвисли. На кораблях і човнах усі взялися за весла, гребли з усіх сил. День спадав, темніло. Вожак каравану повернув кораблі у тиху заводь невеличкої річки. В темноті на пороги не підеш. Тут ромеї-християни відправили молебінь за благополучне проходження порогів. Вода спадала.
На ранок караван знову вийшов на широчінь Дніпра. Шлях проходив у дніпровських «тіснинах». З одного боку до Дніпра пробилась через скелі річка Самара. Минувши гирло Самари, ромеї побачили посеред річки острів, перед яким проходила гряда каміння. Це починались дніп-ровські пороги. Паруси на галерах опустили, взялися за весла. Їх понесла шалена течія.
Караван перевалив через рубіж. Враз на шляху під островом підіймався водяний бурун; вода повертала вбік, потягла за собою караван і винесла за острів.
По всій ширині Дніпра били фонтани із води; гострі трикутники каміння визирали на поверхні, їх накривало водою, утворюючи водяні горби. Човни летіли, мов тріски. Веслярі слідкували за камінням та вчасно звертали. Береги розходились, русло ширшало, «тіснини» залишались позаду, зустрічались наполовину затоплені острови.
День пройшов у великій напрузі та у страху. Попереду з’явились обриси великого острова Хортиця. Цей острів не затоплювало водою. Здалеку виднівся ліс, а згодом почали проглядати невеликі хати під очеретом. По берегах виднілись сліди від багаття. Караван ромеїв пристав до берегу. Тут християни принесли хвалу богу, що врятував їх від вірної смерті.
ІV
ОСІННІЙ ТОРГ НА ХОРТИЦІ
Весною та влітку Хортиця була безлюдна. Коли племена готів володіли приморськими степами, а може і до них, по річках Ворсклі, Самарі і Орелі жили слов’яни, які розробляли землю та сіяли зерно. Зерно возили на осінній торг на Хортицю. Цей острів ромеї називали іменем святого Григорія, а слов’яни назвали «Хортиця» по імені бога сонця – Хорс. На Хортиці було святилище, тут приносили жертви богам. Але християнські завойовники зруйнували «капище» язичників.
Влітку оживають степи. Чисельні яри та вибалки, що звільнилися від води, заростають густими чагарниками, верболозом, травами. Степи вкриваються ковилями. Земля твердіє, з’являються кочівники. На півдні біля берегів Чорного моря, колишнього Євксинського Понту, в різні часи кочували різні племена. До «княжої доби» Київської Руси слов’янські народи потерпали від нападів лютих хазар. Вони приходили від Волги, де була їхня держава і столиця Ітиль. Князі Руси зруйнували хазарську державу, столицю спалили.
Відкрився шлях на Причорномор’я іншим кочівникам. Прийшли косоги, печеніги, торки, ясси, половці (кумани). Вони вели постійні набіги на слов’ян, що осіли по південних притоках Дніпра: Сулі, Супою, Псьолу, Ворсклі, Росі, Стугні.
Племена відступили на північ, у ліси та болота. Кочівники їх грабували та набирали великий полон. Їх орди скупчувались поблизу