Татіан уклонився, благословляючи так само, як це зробив пророк при їхньому вступі.
– Будьте під охороною бога! – промовив Діодоровим голосом, як справжній і добрий актор.
– Геніально! – потер собі руки Пріск. – Коли б я не був побожний, вірив би, що й сам бог не впізнає, котрий правдивий.
– Так, я іду. Цезар мусить застати пророка заглибленого в побожне роздумування. А ви – пильнуйте уважно! – звернувся Татіан своїм природним голосом. Але враз додав, наслідуючи жерця: – І робіть, як визнаєте за найліпше. Та пам’ятайте, що слухняність – чеснота жерців, а дисципліна – вояків.
Діодор тихо застогнав.
Антістос віддав Татіанові ключ.
– Ти, центуріоне, підеш назустріч цезареві до брами, – наказав легат Антістосові.
– А ти лишишся тут, щоб достойний пророк не нудився в самітності. Бо ж самітність і нудьга підсувають, звичайно, нещасливі думки. Двері я замкну. Цезар обійде покій круговим хідником. Тож – не прислухайтесь!
Вони вийшли.
Антістос замкнув одні двері. Татіан – другі. Пріск із приязною усмішкою поглянув на приголомшеного пророка:
– Не журись! Нагороду дістанеш ще більшу, ніж за свою власну ворожбу.
З клепсидри впала остання краплина води.
IV. Пружини
Як зброю зброєю відбить велить закон, Так ставить справедливість брехню проти брехні.
Августа Сабіна закінчувала вдягатися.
У настеленому вщерть пухкими килимами покої вікна й двері були щільно затулені товстими заслонами.
Сабіна не зносила голосних звуків, дзвінкого голосу, повного світла, різких барв. І найдужче боялась протягів. Її служниці й пані з її почету призвичаїлись, мов кроти, рухатись непомітно й нечутно, як тіні.
Покій аж задихався від мішаного аромату парфумів, квіток, есенцій і припаленого волосся. Три фригійки закінчували зачісування августи.
Зачіска була дуже химерна: над чолом підносилась волосяна діадема, з якої, мов баранчики з горбка, скакали додолу кучерики.
Велика скринька тонкої роботи з мистецькими інкрустаціями була повна штудерних кучериків із цілком однакового, як у Сабіни, волосся. Августа дуже уважно вибирала ті, що їй подобались сьогодні.
Одна орнатрікс виймала їх із скриньки так обережно, ніби то були живі метелики, готові випурхнути крізь замкнені вікна. Друга виправляла їх легкими, зручними рухами. Третя, прийнявши в свої руки, мов святощі, з тонкістю ювеліра й м’якістю доброго лікаря встромлювала пришпильку з кучериком у відповідне місце на голові августи.
Дві молоді, по пояс обнажені муринки, непорушні, як вилиті з чавуну статуї, тримали перед августою срібне, досконало відполіроване люстро, в якому Сабіна контролювала працю своїх стрижійок.
А праця була марудна, забарна й провадилась майже у повній мовчанці. Часами тільки в ту задушливу тишу вшкрябувалось шкварчання блимаючого таємним блакитним світлом вогника, що на ньому