Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

та струмків, що, перш ніж злитися з нею, тяглися вздовж низького болотистого річища, яке утворювало невелику долину від одного до двох кілометрів завширшки. Ширина самої річки, залежно від того, де саме вона текла, у найширших місцях від берега до берега була десь сто метрів. Береги або затіняли річку лісами, що доходили до самої блакитно-зеленої води, або обрамляли її відкритими заболоченими луками, або спадали до неї стрімкими піщаними кручами. Від цієї річки, що, наче безконечно довгий, вибагливий підпис, звивалася долиною, розлягалася на захід українська рівнина, утворюючи пласку височину.

      Південною межею арени було саме яблуко незгоди – Полтава з навколишніми ярами та селами. Місто лежало зовсім близько від річки, на височині поряд зі стрімким берегом. Воно виросло там, де давня дорога, що з’єднувала Київ із Харковом, перетинала Ворсклу. Полтава була невелика: разом зі своїми околицями вона займала трохи більше ніж один квадратний кілометр площі. Як і більшість поселень на цих теренах, вона була укріплена. Сама фортеця з міськими будівлями всередині її стін являла собою прямокутник площею приблизно одну тисячу на шістсот метрів. Цю площу ділив на дві частини один із численних ярів, притаманних тим теренам. Із тих двох укріплених частин північна, більша, власне, і була самим містом, а південна – передмістям Мазурівкою. Узбіччя яру з боку Мазурівки все було у вишневих садках, в яких уже доспівали вишні. Відразу на північний захід від фортеці на височині було ще одне передмістя, яке знов-таки оточував дугою довгий земляний вал.

      Типове облаштування шведської траншеї

      Будинки там були спалені під час облоги, і тепер від цієї частини Полтави залишилися тільки каміння, недопалки й попіл.

      Полтава була досить слабкою фортецею. Росіяни помітили це й від грудня попереднього року ревно працювали, щоб поліпшити обороноздатність міста. Передню стіну її, обернену вниз до річки, раніше майже незахищену, тепер укріпили. Росіяни також впровадили до міста додаткову артилерію, тож у його арсеналі тепер було 28 гармат. Самі фортечні стіни були найпростішої будови: земляний вал із дерев’яним частоколом, а перед ними – неглибокий рів. На той час фортеця вже відчутно підупала, частокіл був пощерблений і поколений гарматними пострілами, а вал у багатьох місцях перекопаний. Над однією з міських брам здіймалася чимала дерев’яна вежа, а крім того, навколо фортеці було ще кілька менших бастіонів, декотрі з блокгаузами. Залога складалася з 4 200 чи трохи більше солдатів, з яких хіба сотня були артилеристами. Крім того, на оборону міста взято близько 2 600 чоловік навколишнього населення й міщан. Керував тим строкатим стовпищем Олексій Степанович Келєн, якому з кінця квітня щастило витримувати шведську облогу. Та це було не таке вже й велике досягнення, як можна подумати, тому що облога від самого початку мала одну мету: виграти час, отже, й провадили її на півсили.

      Шведські облогові споруди були розташовані відразу на південь від міста і спрямовані проти південної