Пролог
Якби можна було, то ми віддали б силу в руки справедливості. Але сила не дозволяє порядкувати собою, як кому заманеться, бо вона – властивість, відчутна на дотик, а справедливість, на противагу їй, – властивість духовна, і нею можна порядкувати на свій розсуд. Отож справедливість віддана в руки сили, і тому ми звемо це обов'язком дотримуватися справедливості. Звідси виводять право меча, бо меч робить право реальним.
1. Горностай
Пам’ять – щось дивовижне. Довго після того, як катастрофа досягла трагічного кінця, і ще й перед своєю смертю в неволі він дуже чітко пам’ятав незвичайний випадок із горностаєм.
Сталося це третьої доби, задушливого, спекотного літнього дня, коли ніде було сховатися від сонця. Посірілий з утоми, роздратований і вимучений бігункою та гнітючою спекою, він шукав місця, де можна було б украсти собі трохи сну й прохолоди. Хтось, хто чув його нарікання і бачив, як йому тяжко, влаштував для нього імпровізований заслін від сонця: біля невеликого воза на пару держаків від хоругов напнув плаща. Сповнений вдячності, він скинув із себе сурдута й камізельку, йому постелили ще якісь лахи, а під голову поклали капелюха і згорненого плаща.
Дуже швидко йому стало якось незатишно: під головою в нього щось ворушилося. Він злякано сів на своїй постелі – адже це могла бути гадюка чи якесь інше небезпечне страховисько. Уважно оглянувши плаща в головах і нічого в ньому не знайшовши, він вирішив, що сам спричинив той шурхіт, і знову ліг. Минула якась хвилина, і під головою в нього знову щось заворушилося, цього разу дужче. Він зірвався на ноги й обережно підняв плаща. Під ним, у капелюсі, з’явилася голівка горностая, з’явилась і швидко сховалася. Він миттю схопив руками капелюха за криси, і тваринка опинилася в полоні. Він покликав тих, що стояли поблизу, й показав, як полонив живого-живісінького горностая. Хтось надяг товсту рукавицю і спіймав дряпуче звіреня. Усі почали зацікавлено й докладно оглядати його.
Йому сяйнула думка: усі вони, як цей горностай, полонені. Усі опинилися в пастці. Як ця тваринка, що її вони міцно тримали. Він звелів їм випустити горностая цілим на волю, а подумки попросив Бога, аби так само, як це полонене звірятко несподівано отримало волю, усі вони якимось дивом «із цього бойовища неушкоджені вийшли».
Того року сталося чимало подій. Була найхолодніша зима з усіх, які тільки пам’ятали люди, і у Франції знову виник голод. В Англії один чоловік на прізвище Річард Стіл почав видавати часопис «The Tatler»2, що згодом здобув такого розголосу, а в Італії почали розкопувати Геркуланум. Біля берегів Чилі з одного з островів Хуан-Фернандес якесь судно підібрало залишеного моряка, Александра Селкірка, що пробув там на самоті чотири роки; йому випало стати прототипом Робінзона Крузо. Афганці в Кандагарі підняли повстання проти персів, а в Японії прийшов до влади новий, швидкий на реформи сегун3 Токуґава Єнобу. А десь в Україні чоловік випустив на волю спійманого горностая, немов заклинаючи цим вищу силу відвернути катастрофу. Той чоловік не міг знати, що не мине й доби, як він сам і завершить ту катастрофу.
Готування до битви
У віці вісімнадцятім, раніше, ніж світ поймуть тривоги немалі, Схід, за сприяння Місяця, відріже у Півночі великий шмат землі. Король в степах далеких бій програє і з військом в край півмісяця втече…
2. У неділю вранці
Війна шаленіла вже довгих дев’ять років, і ті, хто того літнього ранку зумів би прочитати всі знаки, побачив би, що вирішальне станеться дуже швидко, може, навіть через день-два. Була неділя, і навколо непоказного українського міста Полтави стояли одне проти одного два великих війська – шведське та російське. Вони були, мов два дикі звірі, що завмерли носом до носа, напружено пригнувшись, готові вмент кинутись одне на одного. Російське військо обережно, крок за кроком, наближалося до міста, яке облягли шведи. Тепер російські полки стояли біля Яківців, за якихось п’ять кілометрів від нього. Шведській сторожовій охороні видно було, як завзято працювали росіяни, щоб укріпити свій новий табір. Шведське військо також старанно готувалося до тієї запеклої проби сил. Військові частини, досі розсіяні по українському степу, були стягнені до околиць Полтави й лаштувалися до бою. Дикі звірі стояли, ляскаючи себе хвостами, ладні вчепитися один в одного; ішлося тільки про те, хто, люто пирхаючи, завдасть першого удару.
Протягом минулого тижня дві армії дедалі частіше стикалися одна з одною. Гарячі дні в повняві літа минали в постійних зачіпках. Раз по раз спалахували дрібні бої, що їх переважно починали росіяни. Цей день, 27 червня 1709 року, не був винятком. Уже рано-вранці в розташуванні шведських військ залунали сонні голоси тривоги. Два ескадрони російської кавалерії промчали повз зовнішню варту, вбили кількох солдатів, проникли майже в самий табір і вернулися назад. Невдовзі здебільшого відновився