Танґо смерті. Юрий Винничук. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Юрий Винничук
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Исторические приключения
Год издания: 2012
isbn:
Скачать книгу
собі котика і песика, і одну курочку, яка б щодня мені зносила яєчко, і одну козу, та й усе, більше нікого, і навіть паперу не треба, бо я б писав свої роздуми на піску, а взимі на снігу… Але Йосько учився в консерваторії, грав на скрипці і бандурі. Ви здивовані, правда? Жид, який грає на бандурі, все одно що гуцул, який бринькає на балалайці. Але Йоськів тато, пан аптекар, сказав, що його син буде грати на бандурі, ну, і мамця мусила виконати його заповіт, а пан аптекар дуже любив бандуру, так сильно любив, що за ту бандуру й сам би бандуристом став, і хоча йому ця мрія не здійснилася, але зате він загинув за Україну, що на одно вийшло. Сестрі Йоська Лії так не пощастило, бо вона народилася, коли батька не було, і він не міг залишити жодних розпоряджень про її майбутню долю, але пані Ґолда вирішила, що дівчинка теж буде вчитися музики, а коли виявилися у неї ще й вокальні здібності, то завела її на прослуховування до професора консерваторії Яна Распа, і той пообіцяв, що обов’язково нею займеться, коли вона закінчить школу. Звідтоді пані Ґолда регулярно купувала для донечки сирі яйця і змушувала її щоранку випивати яйко натще, опісля Лія, ще, заки вирушила до школи, мусила розспівуватися, заливаючись соловейком на всеньке подвір’я, у будні дні це нікому не заважало, але в неділю, коли багато кому хотілося поспати довше, цей спів псував нерви, і тоді лунали з вікон лайка і прокльони, але пані Ґолда мала то десь.

      Одного разу в п’ятницю я застав Йоська, як він, сидячи на підлозі, тяв ножицями папір на рівні квадратики, я здивувався, а він пояснив, що завтра субота, і їм не дозволяється нічого в цей день робити, хіба що загасити вогонь, якби в хаті виникла пожежа, от він і готує папір для кльозету.

      – Йосю, ти шо збираєшся цілий день срати? Нашо тобі стільки паперу? – дивувався я.

      – Я ж не тільки для себе, а й для мамці, і для сестри, а завтра до нас ще прийдуть дві цьотки і два вуйка, і дідусь Абелес.

      Нема що й казати – я сів біля Йоська і поміг йому краяти папір для кльозету. А небавом прителіпався дідусь Абелес із живою куркою під пахвою, скинув сурдута і капелюха і вийшов з куркою на подвір’я, тоді я вперше побачив, як курка стає кошерною: дідусь узяв її обома руками і почав рвучко метляти так, аби голова крутилася і крутилася, наливаючись кров’ю, а коли стала уже такою червоною, як помідор, дідусь вийняв з кишені тесака і одним махом відбатував голову та зачекав, поки стече вся кров.

      – Нам заборонено вживати в їжу кров, – пояснив Йосько, а я лише співчутливо похитав головою, розуміючи, що Йосько ніколи-ніколи не спробує такого смаколика, як кишка, начинена кров’ю і гречкою, не кажучи вже про шинку чи сальцесон.

      На ту пору прийшла Лія і, побачивши наше заняття, розсміялася:

      – А що, Йоселку? Найняв собі шабесґоя? Може, хай би нам ще й кльоцки зготував на завтра?

      – Що таке шабесґой? – запитав я.

      – Коли жид не може виконати якоїсь роботи в суботу, то кличе на поміч не-жида, і такий помічник називається шабесґоєм, – пояснила Лія. – Коли закінчиш ту свою премудру роботу, поможеш мені ліпити кльоцки?

      – Я,