– Влучне порівняння, – оцінив Немирич. – Але в тутешніх немає кивотів з масками предків.
– Розповідають, що першої шлюбної ночі до козацького покою вносять дідуха, – сказав трансільванець. – Чим це гірше від звичаїв Корнеліїв або ж Юліїв, які навколо шлюбного ложа розставляли маски консулів і трибунів?
– Дідух і лари? – розсміявся сенатор. – У тебе, Яноше, неабиякий талант до екстраполяцій. Я б хотів, аби козацтво виводило з числа свого Юліїв, а не персон на штиб Марка Дурного.
– Він знаменитий чимось недобрим?
– Історія трапилася за часів Наливайка і Лободи. Тоді в одному селі, десь між Гострополем та Константи-новим, жменька кварцяних напали на півтисячі козаків, що йшли до Наливайка. Ті козаки обрали Марка отаманом. Хлопці намерзлися у поході, знайшли в орендаря горілку й так гульнули, що всі до одного позасинали. Ну й дали себе спалити живцем. Запорожцям з того часу оковита в походах заборонена.
– Такі випадки у військовій історії трапляються, – кивнув Леваї. – Що, в цілому, не закреслює героїчних справ.
– Якщо казати про ціле, то в цілому Корсунь мало подібний до Рима. Хоча геройства в минулому не менше, аніж у Тацита. Вміємо спалахувати, не вміємо накопичувати. В цих степах слава надто туго переходить у знатність.
– Знатність є однією з найпримхливіших визначеностей світу сього, – трансільванець струсив з мантії мокрий сніг. – Здається у Салюстія згадано, що юного Суллу діти римських шляхтичів визнали своїм ватагом лише завдяки знатності його матері. Батькового маєстату забракло, хоча той був патріцієм, а один з його предків – консулом.
– Це не в Салюстія, а в Плутарха, – зауважив сенатор. – Я також багато думав про такі речі. А ще ці розмови з писарем. Якщо насправді все впирається в знатність, то майбутне за князем Яремою. Один з його предків, Байда, колись був, так би мовити, архигетьманом Дикого Поля. За знатністю, як не крути, з Яремою ніхто в цих степах не зрівняється. А в теперішньому становищі опертися можна лише на знатність.
Він подумав й додав:
– А ще на золото.
– Послухаємо, що буде de tripode dictum73.
– Ти сподіваєшся десь тут знайти піфію на триніжнику?
– Валендула казав про оракула, я йому вірю. Ти також чув його слова. Він був при ясному розумі і мав записи.
– Чув, проте маю деякі сумніви.
– Якби твої сумніви не висіли в повітрі, а стояли на фундаменті з аргументів, тебе б тут не було.
– Мене б тут не було, якби я мав відповіді на свої питання, – Немирич знаком покликав провідника.
Той