– Ви, пані? – здивувався Дизма. – Ніколи не бачив, щоб жінка грала в більярд. – Це ж це чоловіча гра.
– Я якраз люблю чоловічі ігри. Так навчите мене?
– Із задоволенням.
– Можемо почати хоч зараз.
– Ні, – заперечив Дизма, – сьогодні у мене багато роботи. Потрібно розібратися в конторських книгах і рахунках.
– Гм… ви не надто люб’язні. Але це у вашому характері.
– Це добре чи погано? – ризикнув запитати Никодим.
– Що? – холодно відгукнулася Кася.
– Те, що у мене такий характер?
– Знаєте… Буду відверта. Я люблю мати справу з людьми, які чогось варті, але щоб вони не нагадували тата. Тож наперед хотіла б зазначити, гм… з’ясувати, що… Ви не будете гніватись за відвертість?..
– Боже борони!
– Втім, це не моя справа.
– Не розумію.
– Ви любите ставити крапки над «і»?
– Що?
– Я бачу, ви теж любите ясність. Дуже добре. Так от: якщо я буду до вас доброзичливою, то не робіть з цього занадто далекоглядних висновків. Іншими словами, квітів від мене не чекайте.
Нарешті він зрозумів, до чого вона хилила, і розсміявся.
– Я на це зовсім не розраховував.
– Чудово. Найкраще, коли питання ставляться чітко.
Чомусь відчув, що це його зачепило, і сказав, майже не задумуючись:
– Маєте рацію. Тому відплачу вам відвертістю за відвертість. Ви теж не у моєму стилі.
– Так? Тим краще, – відбила Кася з несподіванки. – Такий обмін думками полегшує нам вивчення більярду.
Куницькі повернули і приєдналися до них.
Кася взяла Ніну під руку і подала їй квіти зі словами:
– Це для тебе, Нінусю, ти ж любиш запашний тютюн.
Куницький кинув на неї погляд, у якому, незважаючи на морок, Дизма вловив неприховану злість.
– Навіщо ці демонстрації? – прошипів старий, ще більше шепелявлячи.
Пані Ніна, на обличчі якої відбилося зніяковіння, тихо сказала:
– Шкода, що ти їх зірвала. Життя квітів і так дуже коротке…
Розійшлися у вестибюлі, побажавши один одному доброї ночі. Дизма, проте, і не думав про сон. Він вирішив, хай там як, розібратися в господарських справах Куницького. Це були надзвичайно складні справи, настовбурчені ряди цифр, безліч незрозумілих, ворожих слів, яких він або зовсім не знав, або не міг осягнути до кінця їхнього таємничого сенсу. Реманент, дисконт, напівфабрикат, тяга, охоронне мито, вторинне страхування, компенсація, тенденція, гра на підвищення, еквівалент – на лобі Дизми крапельками виступив піт.
Він став читати вголос, але і це не допомогло. Сенс вимовлених фраз вислизав з його свідомості, ставав нереальним, невловимим.
Никодим вискакував з-за столу і гасав по кімнаті, вибухаючи прокльонами і гамселячи себе кулаками по голові.
– Я мушу, мушу, – повторював він уперто, – мушу зрозуміти це, інакше пропаду.
Він знову починав читати і знову зривався.
– Ні,