безпеки. Необхідно зауважити, що немає плану, який так само важко задумати, з успіхом втілити в життя та безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги новатора – всі, хто був щасливий при колишньому режимі; а ті, кому новації можуть піти на користь, захищають його доволі мляво. Така відсутність запалу пов’язана частково зі страхом перед супротивниками, на чиєму боці закон, почасти з недовір’ям людей, котрі не вірять у новації, поки вони не будуть підкріплені досвідом. Тому щоразу, як вороги мають можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж завзяття не виявляють, тому нові порядки опиняються під загрозою. Бажаючи добре вникнути в цю тему, необхідно втямити, чи самостійні ці перетворювачі, чи вони залежать від інших, тобто чи повинні вони для досягнення своїх цілей просити допомоги, чи можуть вдаватися до власних ресурсів. У першому випадку майбутнє їм нічого не обіцяє, і вони нічого не отримають, але якщо вони залежать винятково від себе і можуть примушувати інших, то в більшості випадків їм нічого не загрожує. Ось чому всі озброєні пророки перемогли, а всі беззбройні згинули, адже крім усього іншого, народ має мінливу натуру, його легко в чомусь переконати, але важко утримати в цьому переконанні. Тому потрібно бути готовим силою змусити вірити тих, хто віру втратив. Мойсей, Кір, Тезей і Ромул недовго могли б підтримувати виконання своїх законів, якби були беззбройними, як показує те, що сталося в наш час із братом Джироламо Савонаролою
12, котрий зазнав краху зі своїми новими порядками, як тільки натовп перестав йому вірити, а він не міг утримати тих, хто повірив йому раніше, і змусити повірити тих, хто сумнівається. Тому такі діячі стикаються з безліччю труднощів, і всі небезпеки, що зустрічаються на їхньому шляху, вони змушені долати своєю відвагою. Але пройшовши крізь небезпеки та завоювавши повагу, знищивши тих, хто міг відчувати до них заздрість, вони опиняються в могутності, пошані, безпеці та достатку.
До настільки піднесених прикладів хочу додати один не такий значний, але він чимось їм тотожний, тому обмежуся лише ним; мова йде про Гієрона Сиракузького. З приватної особи він став правителем Сиракуз, при цьому фортуна надала йому лише слушну нагоду, бо жителі міста, котрих гнобили, обрали його своїм ватажком, а він уже заслужив звання державця. Його хоробрість була такою etiam13 у приватному житті, що літописець про нього писав: Quod nihil illi deerat ad regnandum praeter regnum14. Гієрон розпустив колишню добровільну армію і створив нову; розірвав старі союзи й уклав нові, і, коли вже мав власних вояків і союзників, на цьому фундаменті міг збудувати будь-яку споруду. Таким чином, йому було важко здобути, але легко втримати.
VII. ПРО НОВІ ПРИНЦИПАТИ, ЗДОБУТІ ЗАВДЯКИ ЧУЖІЙ ЗБРОЇ ТА ЩАСТЮ
Ті приватні особи, котрі стали державцями лише завдяки щасливому випадку, досягають влади без зусиль, але з трудом її утримують. На своєму шляху вони не зустрічають завад, ніби злітаючи вгору; ускладнення ж починаються,
