Далі інженер спитав Герберта:
– Ти ще не забув властивостей двох подібних трикутників?
– Авжеж. Їхні відповідні сторони пропорційні.
– Отож, як бачиш, я побудував два подібні трикутники. Обидва вони прямокутні. У меншого з них катети – відстань від камінця до жердини і висота жердини; за гіпотенузу йому слугує промінь мого зору. У більшого трикутника катети – відстань від гранітної стіни до того самого камінця та висота гранітної стіни, яку ми маємо визначити. Гіпотенузою ж, як і для меншого, буде промінь мого зору, тобто продовження гіпотенузи першого трикутника.
– Атож, містере Сміт, я зрозумів! – вигукнув Герберт. – Як відстань від камінця до жердини пропорційна відстані від камінця до кручі, так і висота жердини пропорційна висоті кручі! Правильно?
– Усе правильно, Герберте, – усміхнувся інженер. – Отож точно вимірявши перші дві відстані й знаючи висоту жердини, ми можемо за потрійним правилом обчислити висоту гранітної кручі так само точно, ніби ми приклали до неї лінійку.
Обидва горизонтальні катети виміряли тією самою жердиною, що виступала з піску рівно на десять футів. Перший катет – від камінця до місця, де стояла жердина, – дорівнював п’ятнадцяти футам. Другий – відстань від камінця до стіни – був завдовжки п’ятсот футів.
Обчисливши пропорцію, Сміт з’ясував, що висота гранітної кручі дорівнювала трьомстам тридцяти трьом футам з третиною.
Потім він узяв кутомір, який зробив учора і дощечки якого, закріплені поперечною планкою, давали кут схилення Альфи Південного Хреста над обрієм. Кут дорівнював 10°. Отже, загальна кутова відстань між полюсом і горизонтом, з урахуванням 27°, що віддаляють Альфу Південного Хреста від полюса, і з поправкою на висоту плато – їхнього спостережного пункту над рівнем моря, – дорівнювала приблизно 37°. Тобто широту він знайшов.
Тепер залишалося визначити довготу острова. Це обчислення інженер збирався виконати того ж дня опівдні, тобто тоді, коли сонце проходить через меридіан.
День був недільний, і колоністи вирішили присвятити його прогулянці. Снідати домовилися в дюнах, а додому, до Комина, збиралися повернутися пізно ввечері.
О пів на дев’яту ранку маленький загін уже йшов берегом протоки. Узбережжя було всуціль усіяне черепашками різних молюсків, багато з яких могли надзвичайно потішити дослідників природи. Наб несподівано виявив велику мілину, оголену відпливом. Пенкроф і Наб зібрали на ній чимало устриць. Їх склали в сітку, сплетену зі стебел гібіскусу, в якій уже лежав деякий запас провізії для сніданку. Потім колоністи знову попрямували між дюнами й відкритим морем.
Уся ця частина острова до мису Південної щелепи була зовсім дика й безплідна. Пісок, черепашки та уламки скам’янілої