100 важливих подій історії України. Юрій Сорока

саксонська «Хроніка» єпископа Тітмара Мерзебурзького. Саме у ній знайдено запис про пожежу у Софійському соборі. Датою смерті німецького хроніста вважається 1018 рік, що доводить існування храму у 1017 році. На користь цієї версії свідчить також «Слово про закон і благодать», написане митрополитом Іларіоном між 1037 і 1050 роками. Цей документ сповіщає, що у 1022 році Софійський собор не лише існував, але й був відомим як на Русі, так і у Західній Європі. Крім того, Іларіон зауважує, що будівництво Софії почав князь Володимир Великий, а завершив його син – Ярослав. Оскільки Володимир помер у 1015 році, виникає припущення, що Софію заклали раніше. Це припущення підтвердили і дослідження настінних написів у Софійському соборі, які були проведені київським ученим С. Висоцьким у ХХ сторіччі.

      Софійський собор з дерев’яною дзвіницею (справа) на рисунку Абрахама ван Вестерфельда (1651)

      Ярослав Мудрий

      Софійський собор являє собою надзвичайно красиву будівлю з тринадцятьма куполами. Таке архітектурне рішення не випадкове – кількість голів собору символізує Ісуса Христа і його дванадцять учнів-апостолів. Стіни собору майстерно прикрашені різнобарвними мозаїками та фресками. З історичних джерел дізнаємось, що у давнину при храмі існував монастир, який у наш час поновив свою роботу. Залишається додати, що собор у Києві будувався за аналогією із Софійським собором у Константинополі як головна будівля держави. І хоч відомо, що його зводили візантійські майстри, він не є копією константинопольської Софії.

      У наш час найдавніша споруда Києва, повна назва якої звучить як Собор Святої Софії Премудрості Божої, тішить око киян і гостей міста в історичному центрі Києва, на території Софійського монастиря.

      Собор є частиною національного заповідника «Софія Київська». Крім монастиря і собору, до заповідника належать Золоті Ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква та Судацька фортеця.

      Софійський кафедральний собор, початок 1910-х

      ПЕРЕМОГА НАД ПЕЧЕНІГАМИ У 1036 р

      Правління великого київського князя Ярослава відзначалося багатьма видатними подіями, за що князя й прозвали Мудрим. І однією з таких подій можна вважати перемогу над кочовими племенами печенігів у битві під Києвом, яка відбулась у 1036 році.

      Перша згадка про печенігів з’являється у «Повісті минулих літ». Хронологічно її відносять до 915 року. Саме тоді князь Ігор уклав з печенігами договір, після чого вони перекочували до кордонів Візантії та Угорщини. Втім, протистояння з кочовиками на цьому не закінчилось, і у 920 році Ігор здійснив ще один похід проти печенігів. Протягом Х сторіччя протистояння русичів з печенігами періодично переростало у нетривкі ситуативні союзи, після чого знову поновлювалось. А на початку ХІ сторіччя суперечності знову поглибилися. Закінчилося це наступом печенігів на Київ і спробою взяти штурмом столицю Київської Русі.

      Ярослав Мудрий. Портрет із Царського