– Ні, краще швиденько збирайся, посидимо де-небудь, мені треба з тобою поговорити.
Жанна обдарувала мене таким поглядом, що я мимоволі розсміялася.
– Посидимо? Я не можу… Георгій скоро повинен під’їхати, говори тут.
– Тут не та обстановка, мені потрібна конфіденційність.
– А як же Георгій?
– Він уже великий хлопчик, знайде тебе он у тій кав’ярні навпроти.
– А раптом він образиться?
– Якщо він образиться, то значить – він заплішений дурень. А навіщо тобі заплішений дурень? – насправді мені хотілося сказати дещо інше, але кривдити Жабку перед важливою розмовою не можна, – зателефонуй йому, й пішли.
У кав’ярні Жанна сиділа, як на голках, постійно витріщалася у вікно й навідріз відмовилася хоч щось замовити: раптом Георгій образиться, що вона тут бенкетує без нього. Він сьогодні сам призначив їй побачення – сам! І Жабка очікувала від нього рішучого чоловічого вчинку.
Я не спізнилася, а це головне, мій моторошний сон зіграв свою роль. Баритися було не можна, у будь-яку хвилину міг з’явитися «кращий друг дитинства» мого Сергія й усе зіпсувати.
– Ледве не забула, дай мені номер свого мобільного, а то так незручно дзвонити тобі на роботу.
Жабка з готовністю продиктувала цифри, я, немов перевіряючи правильність номера, набрала їх на своєму мобільному. Заграв марш Мендельсона, дівчина радісно відбила, музика була співзвучна її надіям. А я заспокоїлася – тепер і вона зможе за необхідності зі мною зв’язатися.
– Жанночко, – м’яко почала я, – мені зовсім випадково стали відомі деякі подробиці твоїх стосунків з Георгієм. Повір мені, зовсім випадково.
Жанка підняла на мене стривожений погляд і почервоніла. Бідолашна! Вона ще здатна червоніти, спілкуючись із паскудником і негідником, вірніше, не спілкуючись, а ділячи з ним ложе.
– Це правда, що ти чекаєш дитину?
– Поки про це знає тільки Георгій, – непевно вимовила Жанна й довгим важким поглядом встромилася в мене: як я посміла торкнутися настільки інтимного в її житті!
– Як бачиш, не тільки Георгій. Невже ти не знала, що чоловіки ще більші пліткарі, ніж ми? Я в цьому ще у школі переконалася, а в інституті й поготів.
– Ти мене запросила, щоб…
Я не дала їй домовити:
– Ні, не щоб! Я хочу тебе попросити: не слухайся Георгія! Чуєш? Йому не потрібна дитина, але це його проблема.
– З чого ти це взяла? Ми любимо одне одного…
– Правда? Тоді я рада це чути! Давай поспоримо на шоколадку, що Георгій запропонує зробити аборт. Не будь дурною, не погоджуйся, не вір йому.
– А чому я маю довіряти тобі?
– Тому що я старша й тому втроє розумніша. А по-друге, я добре знаю Георгія. Якщо я помиляюся, подзвони мені завтра зранку і скажи, що я інтриганка й дурепа в квадраті. Домовилися?
– Домовилися, – луною повторила Жанка.
– І про що це ви домовилися? – пролунав