– …що відбувається?? Я чула переговори, самі обривки…
– Я їх вирубила, – озвалась Єва. – Вам вони зараз ні до чого. Краще просто розслабтесь… і насолоджуйтесь екскурсією.
– Екскурсією?
Оля вилупилась на масив даних.
– Екскурсією, так, – голос десантниці звучав задумливо і навіть трошки замріяно. – Зараз я проведу для вас невеличку екскурсію – покатаю по войді. Лишень перезаряджу батареї…
– По чому?
– По войді, зоні накопичення осаду. Інакше кажучи – водянці…
– А… де ми взагалі? – спитала Оля перше, що прийшло в голову. – Тобто… де Я?
– Лежите під уламками одної з секцій General Biology… – не надто уважно одповіла Єва. – Просто у гущі войди. І, до речі, – оця драна балка врятувала вам життя.
Вона напрочуд лагідно шурнула Олиною рукою по зіщулених уламках комунікаційної балки.
– Бо аби вас не затрамбувало під оцю кучугуру, то навряд чи скафандр витримав би такий потужний викид енергену всередину корабля… Це ж навіть не військовий зореліт.
– Енергену??
– А ви думали! – глузливо пирхнула Єва, напевне, щось іще злагоджуючи, – потоки даних замотались перед Олиним поглядом ще швидше…
– Почекайте, а…
Оля відчула, як скафандр немовби щільніше стягнув її тіло, а десантниця між тим продовжила:
– Патока. Язичок, що лизнув ваші ноженята, був усього лиш одним із майже згаслих філаментів цунамі – хвиля пішла далі, нищачи каркас та обшивку корабля…
Десантниця замовкла, і перед Олиним взором промигнув якийсь новий масив інформації.
– Отак от… – промугикала Єва. – Флотські кораблі уміють при розгерметизації енергоємностей оперативно скидати весь енерген подалі через патрубки маршевих двигунів – дешево і сердито, а сила інерції при цьому така, що можна відскочити за пару парсеків у протилежному напрямку… ну, але то вже деталі.
– Почекайте…
– Словом, коли Руанда рознесла движки лайнера, Кайл був досить близько до вас, але войда відтіснила його назад… Разом із шматком секції та парочкою транспортних станцій. Лайнер тріснув навпіл у першу ж довбану мілісекунду – що й казати… Розстріляли, як на навчаннях, ех…
Не ясно було – десантниця зітхнула скрушно чи скоріше глузливо…
«Що вона плете?» – подумала Оля, а вимовити змогла лиш те саме ідіотське:
– Почекайте…
– Так, заряд є, – перебила її Єва. – Тепер я трошки зменшу освітлення, якщо ви не проти… Видно буде паскудно, але тутешні природні барви сітківку випалюють тільки так.