Шопоголік на Мангеттені
Міс Ребекка Блумвуд
Берні-роуд, 4, кв. 2
Лондон SW6 8FD
Шановна міс Блумвуд!
Дякую за Ваш лист від 15 липня. Я радий чути, що Ви вже майже п’ять років залишаєтеся клієнткою «Ендвіч-Банку».
На жаль, ми не пропонуємо своїм клієнтам ані «бонусів на п’ять років», як Ви нам радите, ані програми списання боргів «Нова п’ятирічка – з чистої сторінки». Хоч я згоден, що обидві ідеї справді хороші.
Натомість я готовий підвищити Ваш кредитний ліміт ще на 500 фунтів стерлінгів, тобто до 4000 фунтів стерлінгів, і пропоную Вам найближчим часом зустрітися зі мною, щоб обговорити Ваші поточні фінансові потреби.
З найкращими побажаннями
Дерек Сміт
Менеджер
«ЕНДВІЧ-БАНК» – ІЗ ТУРБОТОЮ ПРО ВАС
Міс Ребекка Блумвуд
Берні-роуд, 4, кв. 2
Лондон SW6 8FD
Шановна міс Блумвуд!
Я радий, що мій лист від 18 липня був для Вас корисним.
Утім, я був би Вам вдячний, якби ви утримувалися від того, щоб згадувати мене особисто у Вашому телевізійному шоу як «найкращого Сміті у світі» і «найкращого банківського менеджера всіх часів та народів».
Хоч я, звісно, радий, що викликаю у Вас саме такі почуття; моє керівництво дещо стурбоване тим, як це може вплинути на публічний імідж «Ендвіч-Банку», тому мені доручили написати Вам цього листа.
З найкращими побажаннями
Дерек Сміт
Менеджер
«ЕНДВІЧ-БАНК» – ІЗ ТУРБОТОЮ ПРО ВАС
Міс Ребекка Блумвуд
Берні-роуд, 4, кв. 2
Лондон SW6 8FD
Шановна міс Блумвуд!
Дякую за Ваш лист від 18 серпня.
Мені шкода, що Вам так складно втриматися в межах нового кредитного ліміту. Я розумію, що літній розпродаж «П’єд-а-Терр» буває не щодня, і я, безперечно, можу збільшити Ваш ліміт на 63,50 фунти стерлінгів, коли, як Ви стверджуєте, «від цього залежить усе-усе».
Однак я також рекомендую Вам прийти до нашого відділення для детальнішого розгляду Вашого фінансового стану. Моя помічниця Еріка Парнелл буде рада призначити Вам зустріч.
З найкращими побажаннями
Дерек Сміт
Менеджер
«ЕНДВІЧ-БАНК» – ІЗ ТУРБОТОЮ ПРО ВАС
Один
Гаразд, ніякої паніки. Ніякої паніки. Мова про звичайнісіньку організованість: слід заспокоїтись і вирішити, що саме мені треба взяти. А потім це все охайненько поскладати у валізу. Тобто… ну, що в цьому може бути важкого?
Я відступаю від захаращеного ліжка і заплющую очі, сподіваючись у глибині душі, що, коли я досить палко цього забажаю, мій одяг якимось дивом сам складеться в ряд охайних стосиків. Немов у тих журнальних статтях про пакування валіз, що навчають, як поїхати на відпочинок з одним дешевим парео і винахідливо перетворити його на шість різних одяганок (і це, як на мене, цілковите ошуканство, бо, хоч те парео й коштує десять фунтів, до нього додають цілі купи різних штук по кількасот фунтів кожна і сподіваються, що ніхто нічого не помітить).
Але, розплющивши очі, я бачу, що той безлад нікуди не подівся. Здається, він став ще більшим, наче мій одяг, коли я відверталася, тихцем вислизав із шухляд і збігався на моє ліжко. Хоч куди б я поглянула – вся моя кімната сповнена величезних безладних куп усякого… ну… всякого різного. Туфлі, чоботи, футболки, журнали… подарунковий кошик «Усе для тіла», придбаний зі знижкою… Лінгафонний курс італійської (треба таки почати вчити)… якась штука для обличчя «з ефектом сауни»… А на туалетному столику гордо вляглися маска для фехтування і рапіра, куплені вчора. Лише за сорок фунтів, у доброчинній крамничці!
Я здіймаю рапіру і вклоняюся власному віддзеркаленню, щоб спробувати, як воно – тримати її. Це просто дивовижний збіг, бо я вже казна-скільки збираюся