Я смиренно копошилась у всесвітній павутині, підшукуючи меблі, декор і фарбу для стін. І відчувала себе повністю нещасною. У новому будинку все було новим. Але тільки через деякий час я зрозуміла, що я ненавиджу все нове. Я купую одяг в стоках і секонд-хендах тому, що вважаю це правильним і єдино вірним для себе. І купівля старих поношених джинсів, які до мене носив хтось на іншому кінці планети, значить для мене куди більше, ніж придбання нового комп'ютера. Тому що я така людина. Мені не потрібні були нові сусіди або новий будинок. Тому що я відчуваю себе добре там, де багато старого, де в повітрі витає дух колишніх десятиліть…
Саме на цьому етапі свого життя я усвідомила, що більше не можу грати за правилами СДЛ. Тому що чужі ідеали і прагнення мені просто не потрібні.
Тоді я почала натужно міркувати про те, як мені зробити своє житло хоча б як би то не було затишніше. Для себе. Тільки для себе. Не для того, щоб воно здалося красивим комусь іншому. І не для того, щоб дотримати якісь дивні і абсурдні догми дорослого світу.
Наприклад, дорослі завжди прагнуть поставити ліжко в центр кімнати. Щоб воно стояло там, перегороджуючи шлях і заважаючи пересуватися по квартирі. Дивно, але в більшій частині дизайн-проектів, які я знайшла на віртуальних порталах, я бачила лише це рішення. І нікому не приходило в голову, що варто зрушити ліжко хоча б трохи в сторону, щоб кімната стала візуально більшою.
А що, якщо мені захочеться танцювати вечорами в своїй спальні? Або, скажімо, пограти на підлозі в настільні ігри? Або просто розвалитися на приліжковому килимі і полежати, дивлячись в стелю? Звичайно, багато хто скаже, що це маячня. Лежати адже можна на ліжку, а грати – за столом. Тільки чи багато дітей грають за столами і лежать виключно на своєму ліжку?
Тоді було вирішено звільнити якомога більше вільного простору. Задихатися в дорослій квартирі я більше не могла. Ліжко в спальні встало під вікно. Мало того, що асиметрично по відношенню до стіни, так ще й ногами до дверей. Та ще й без ніжок. Тому що ніжки у нового дерев'яного ліжка я змусила чоловіка відпиляти… Так, я знаю, як це виглядає з боку. Але чому я не можу спати практично на підлозі, якщо мені цього хочеться?
Уявляю, який шок мої перестановки викликали б, наприклад, у моєї бабусі. Велика частина квартири у неї завалена всіляким мотлохом, місце якому давно на смітнику. Але вона навіщось зберігає все це у себе вдома, організувавши кошмарний музей. І нехай я люблю старі речі, але в будинку не повинно бути нічого зайвого. Принаймні, з меблів.
Адже це суто доросла риса – накупити нескінченне число комодів, навісити сто тисяч поличок і заткнути всі кути в оселі шафами. Дорослим потрібно дуже багато місця для зберігання. Це я засвоїла ще на момент покупки нової квартири. Чим більше місця для зберігання – тим краще.
Але що ж СДЛ зберігає у всіх