Подув 2. Василь Оксенюк

її зберіганню, як доказ довершеності, у вмінні самостійно приймати неперевершені рішення…Просто музейний експонат для прикладу і настанов…

      …Проте, все її справжнє, глибинне, немов абсолютна маріанська западина, нутро всередині, намагалось рішуче вирватись назовні й істерично, глушачи всі радіоефіри в галактиці, закричати:

      – Як же я втомилася бути самостійною і незалежною, як же хочеться прилягти чи спертися на когось сильнішого у життєвому морі проблем, передавши владний штурвал особистого незрівнянного лайнера, справжньому капітану, викинувши за борт власноруч керованого, не потопного судна, весь непотріб, що накопичився на ниві, аж ніяк не лагідного до неї життя…

      Однак, заржавілий з часом замок, що так надійно сторожує замкнене, зневірене велике серце, був настільки вміло особисто закодований, що пароль до нього вже й, напевно, не можливо підібрати, не те щоб власними кмітливими мізками, а й найславетнішому ведмежатнику, ні за допомогою ніжної ласки, ні рішучим грубим слівцем…

      …Невже, в усіх, чим більше яскравих плюсів назовні, тим більше мінусів вони намагаються компенсувати всередині, зокрема, глибокі духовні переживання, починаючи від параноїдальної уваги до зовнішності, до шизофренічного розділення особистості…

      …Однак, все це її оминуло, та не стосується…Її прикрашала невимушена скромність та толерантність, поєднана з умінням оминати гострі, мов зуби акули-людожера, кути, і підтримувати жартівливий, схожий на інфекцію, чіпкий настрій…

      …Водночас, якісь парадоксальні речі все ж відбувались…

      …Чому жінка, народжена кохати і бути коханою, дарувати і отримувати ці, не всім дані природою дари, окрім материнства, так і не може їх поєднати, сублімуючи ці рідкісні таланти, на довершену впевненість і заїжджені компліменти, згадуючи дівочі, іскристі вседозволені роки, насичені натхненними спробами пізнавання такого цікавого і незвіданого навколишнього, для емпіричного набуття колись побаченого чи почутого теоретичного досвіду…