Зрештою, сама «Енеїда» Вергілія є переспівом цілого ряду міфів, і до того ж не першим в літературі Риму. Етногонічна легенда про нібито Троянське походження римлян відобразила давнє протистояння латинян з греками, але ця героїчна Вергілієва версія накладалася на вкрай архаїчний сюжет – сюжет відвідин «нижнього світу», світу покійників, звідки майже ніхто не вертаєтся живим. Міфологічно-обрядовою основою цього вічного сюжету є, як показав Мірча Еліаде, «шаманський політ», ритуальна подорож «на той світ», здійснювана в трансі жерцями різних народів світу. Саме ця тема використана в «Комедії» Данте.
Звичайно, може викликати скептичне ставлення вже саме порівняння скромного переспіву класичного твору Вергілія, використовуваного як посібник для вивчення латини в тогочасних українських школах, з великим літературним творінням Данте. Але йдеться не про параметри величі. В «Комедії» Данте – цілком в дусі середньовічного аскетичного «презирства до життя» – центральною темою «подорожі на той світ» залишаються смертні гріхи людини, своєрідною класифікацією яких є барвисті описи пекельних мук. Данте, передвісник індивідуалістичного ренесансного гуманізму, все ж на кілька століть залишається в центрі того понурого невротичного умонастрою, який в Середні віки концентрував всю увагу людини на темі гріха, вини і смерті113. Продовжуючи ризиковане порівняння Котляревського з Данте, варто згадати і спільну для них орієнтацію на культурно-національну цілісність. «Нехай і немає в Італії єдиного загального уряду, подібного до уряду Німеччини, – писав Данте, – членів його, однак, не бракує; і як члени згаданого уряду об’єднуються одним государем, так членів нашого об’єднує благодатний світоч розуму»114. В обох випадках – і в Італії ХІV ст., і в Україні XVIII—XIX ст. – об’єднавчу роль «національного государя» мала виконувати культура, «світоч розуму». Тільки стиль цієї культури у Данте піднесено-трагічний, а у скромного провінційного чиновника, письменника і актора-аматора Котляревського (що й подумки ніколи на посягав на Дантову велич!) простонародно-сміховий.
«Отаман Еней з козацьким військом».
Ілюстрація до «Енеїди» Г. Нарбута
Посмішку викликає вже перша фраза: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Для багатьох читачів вже цього достатньо – далі йде повторення сміхового співставлення образного ряду високого римського епосу з побутовим і простонародним українським образним рядом. Щоб оцінити характер цього співставлення, треба знати не тільки переспів Котляревського, а й оригінал Вергілія. В ті часи Вергілія знала кожна освічена людина – його читали латиною, сьогодні ми можемо скористатися вже й чудовим перекладом на українську мову М. Білика під редакцією Б. Тена. Отже, початок поеми у Вергілія звучить так:
Ратні