Десь далеко мукали корови. Я швидко виліз на дерево і, оглянувши з цієї висоти сільську місцевість, помітив мерехтіння комет. Люди поверталися додому з пасовиськ. Я обережно рушив у їхньому напрямку, прислухаючись до гавкоту їхніх собак, який долітав до мене крізь підлісок.
Голоси вже були досить близько. Вочевидь, вони лунали на доріжці за товстою стіною листя. Я чув човгання корів і голоси малих пастушат. Час від часу іскри їхніх комет займалися в темному небі, а потім у забутті зиґзаґами сповзали вниз. Я скрадався за ними назирці за кущами, вирішивши атакувати пастушків і привласнити одну комету.
Пес, який ішов із ними, кілька разів брав мій слід. Він кидався до кущів, але, вочевидь, почувався в темряві не надто впевнено. Коли я сичав, як змія, собака задкував на доріжку і час від часу гарчав. Пастушата, відчуваючи небезпеку, змовкли і прислухалися до лісових звуків.
Я наблизився до стежки. Корови мало не терлися боками в гілки, під якими я заховався. Вони були так близько, що я відчував запах їхніх тіл. Пес спробував вкотре напасти, але сичання відігнало його назад на дорогу.
Коли корови підійшли ще ближче до мене, я вколов двох гострою паличкою. Вони заревли й побігли вперед, а пес кинувся навздогін. Тоді я закричав довгим лунким лементом банші8 і вдарив найближчого пастушка в обличчя. Перш ніж йому вдалося збагнути, що трапилося, я схопив його комету й, накивавши п’ятами, повернувся до кущів.
Інші хлопчики, налякані моторошним завиванням і панікою корів, дременули до села, тягнучи приголомшеного пастушка за собою. Тоді я заглибився в ліс і приглушив яскраве полум’я комети свіжим листям.
Зайшовши достатньо далеко, я роздмухав вогонь. Його світло привабило з темряви навалу дивних комах. Я бачив відьом, що звисали з гілок. Вони витріщалися на мене, намагаючись звести зі шляху й навести блуд. Я виразно чув, як здригалися заблукалі душі, що покинули тіла розкаяних грішників. Ув іржавому світлі своєї комети я бачив, як схиляються наді мною дерева. Чув смутні голоси й дивні рухи привидів та упирів, що намагалися вибратися з їхніх стовбурів.
Час від часу я помічав на стовбурах дерев зарубки сокирою. Пригадав, як Ольга розповідала, що такі зарубки робили селяни, намагаючись накласти злі чари на своїх ворогів. Розрубуючи соковиту плоть дерева сокирою, слід було промовити ім’я того, кого ненавидиш, і уявити його обличчя. Тоді розріз нажене на ворога хворобу та смерть. На деревах навколо мене було чимало таких рубців. Схоже, люди тут мали безліч ворогів і докладали купу зусиль, намагаючись наслати на них лихо.
Налякавшись, я шалено розкрутив комету. Бачив нескінченний ряд дерев, що улесливо нахилялися до мене, запрошуючи заглиблюватися далі й далі в їхні лави, що збігалися на горизонті.
Рано чи пізно я мусив пристати на їхню пропозицію. Мені хотілося триматися подалі від прибережних сіл.
Я йшов уперед, твердо переконаний, що Ольжині