Серед загальних причин трансформаційних процесів у сільській культурі післявоєнного періоду фольклорист К. Чистов виділяв такі: відживання економічної й культурної замкнутості села; відчуження продукту, що виробляється, і споживання речей та цінностей, створених за межами первинної соціальної групи; зміна ціннісної орієнтації, спрямованість її у бік міста; зміна безпосереднього і контактного (face to face) типу трансмісії культури опосередкованим і надконтактним (школа, радіо, телебачення); масове промислове виробництво предметів матеріальної культури; інтенсивний розвиток способів матеріальної фіксації явищ духовної культури76. Отже, очевидно, що традиція змінювалася завжди, інкорпоруючи нові явища та видозмінюючи форми свого функціонування в культурі. Водночас, якщо ми говоримо про сучасний український сільський соціум, то багато з міфологічних текстів, які фіксуються нині, буквально вражають дослідників своїми сюжетами, адже вони мало відрізняються від своїх аналогів, записаних у другій половині XIX – на початку XX ст. Останнє дозволяє стверджувати, що саме завдяки «пластичності» усної традиції (за К. Чистовим) і її здатності адаптуватися до суспільних змін міфологічні уявлення виявляються стійкими77.
Говорячи про зміни у традиційних культурних практиках, не можу обійти увагою процес т. зв. «вторинної фольклоризації». На актуальність цього явища вказував і К. Чистов, визначивши його як «узагальнені вторинні культурні форми»78. І мова тут іде не так про «імпорт» із міської масової культури образів «прибульців», «екстрасенсів», «барабашки» тощо, як про пропагування сформованого в академічному (скоріше в навколоакадемічному) середовищі ідеалізованого образу «народної культури» та традиції. Причому це явище характерне для всього пострадянського простору79. Неодноразово