Василь Дунін-Борковський. Фрагмент парадного портрета.
Невідомий художник. Кінець XVII – початок XVIII ст.
Данило Апостол
Що стосується тих, хто перейшов на Лівобережжі «дорошенківців», а таких було немало, то тут у Мазепи справи теж ішли по-різному. Михайло Вуяхевич, що був писарем у Дорошенка, а потім генеральним суддею у Самойловича, надалі підтримував Мазепу і користувався його заступництвом. А ось інший писар Дорошенка – Василь Кочубей, стане його запеклим ворогом. Кочубеї були відомим і впливовим козацьким родом на Лівобережжі. Недаремно писав Пушкін – «богат и знатен Кочубей». У вересні 1675 року Василь прибув до Самойловича, кинувши Дорошенка і сподіваючись на нагороду78,яку незабаром і отримав у вигляді посади голови генеральної канцелярії, що робила його другою після гетьмана людиною в Україні.
Ніколи, незважаючи на всі зусилля Мазепи, Кочубей не зможе змиритися з тим, що гетьманський уряд дістанеться після Самойловича не йому – лівобережному старшині, що добровільно перейшов на службу до царя, а правобережному вискочню, у кайданах привезеному запорожцями на Лівий берег. Ці почуття Кочубея поділятиме і його свояк Іван Іскра, правнук знаменитого козацького гетьмана Якова Остряниці.
На тлі десятків сіл і тисяч золотих, що були у міцних лівобережних старшинських родів, фінансове становище Мазепи було нікчемне. Правда, через родичів дружини він мав деяке родичаня з Самойловичем79 – але занадто далеке, щоб на нього покладатися. Розраховувати можна було лише на власні сили і здібності. Всі маєтки його сім’ї пропали на Правобережжі. Довгі роки йому доводитиметься думати про хліб насущний, і це при його амбіціях і честолюбстві!
Ярема Вишневецький.
Д. Шульц. Третя чверть XVII cт.
Василь Кочубей, генеральний писар і генеральний суддя Війська Запорозького
Утім, він не опускав руки, і йому мало не відразу вдалося стати дуже впливовою людиною гетьманського двору, причому – як і у випадку з Дорошенком – його реальна роль була набагато вищою за офіційно займану посаду. Величко пише, що Мазепа «скоро дослужился до ласки и респекту» і став гетьманським дворянином. Існує легенда, наведена «Історією Русів», яка мандрує по багатьох біографіях Мазепи, що нібито він був вихователем у гетьманських дітей. Легенда ця ніяк не підтверджена джерелами, тим паче, що після 1672 року обидва сини Самойловича знаходилися в Москві в якості заручників, а з 1675 року залишалися там по черзі. При цьому з ними