А ще йому бракувало слів, щоби закріпити знання про щось, що має ознаки життя, але, за великим рахунком, здатне лише вступати зі справжнім життям у корисну для себе взаємодію. Спляче тепло позначало собою щось подібне до тих псевдожиттєвих форм, якими оперували земні біотехнологи, але, на відміну від кіборгів і сінтейлів, його буття відчувалось принципово цільнішим та універсальнішим.
Сплячу в порталі Сутність створили не для служіння розумним расам й – навіть ширше – не для служіння високоорганізованій матерії, що спромоглась на усвідомлення себе самої. Вольск не зміг би пояснити, як саме, але він раптом зрозумів, що сплячу «живу-неживу» Сутність створили безмежно налякані істоти, змушені рятувати себе за допомогою небезпечних експериментів та реплікацій. Техноархеолог на мить наче пірнув у хвилі чужого відчаю та торкнувся важкого вибору поміж смертю та нестерпним життям поряд з бридким і безжальним хижаком.
Спляча Сутність немов побачила Вольска і зацікавлено потягнулась до нього. Техноархеолог відчув: оператор видіння миттєво поставив бар’єр між ним і Сутністю, спазма відступила, але відчуття наближення чогось хижого і смертоносного чітко й різко вкарбувалося в його пам’ять.
Ще мить, і воля Знаючих вихопила його з видіння, повернула до Зали Нарад та поблідлих облич Зорана і Ґвен Вей.
– Преподобна Ка’ха дякує вам за співпрацю, – почув Вольск голос Тарасваті. – Рекомендую відпочити.
Вже в коридорі Зоран видихнув із хрипким риком:
– Жовта погань!
– Чому «жовта»? – випередила Ґвен Вольска.
– Хіба ви його не бачили?
– Кого? – цього разу техноархеолог і баронеса запитували одночасно.
– Слимака, кхи… – командор кашлянув. – Здоровенного слимака, вимазаного таким жовтим слизом.
– Я слимака не бачив, – признався Вольск.
– І я також, – в очах Вей спалахнула цікавість.
– Ну то вам пощастило.
– Я бачив лише портал, – техноархеолог запитально глянув на
Ґвен.
Та кивнула.
Вона також бачила портал.
– Це ж кхи… напевно був той… кхи… Повзучий, – кашель не відпускав Зорана.
– Жовтого кольору? – баронеса примружилась. – Якого він був розміру?
– Я знаю про розміри… Бачив навчальні файли, – скривився Зоран. – І фільми бачив. Там вони були не такими. Не жовтими й не такими, кхи…
– …великими? – підказала Ґвен Вей.
– Бридкими.
Командор рушив до ліфтів.
– Нам всім треба відпочити, – сказав він вже без хрипу.
Коли Зоран заходив до ліфта, Вольск і баронеса почули його шепіт:
– Які ж вони бридкі…
7