– Слюшай, дарагой… – піднявся грузин, але з темряви виникла висока фігура, яка заламала горця та притиснула його обличчям до поверхні стійки. Здивована Марія впізнала в незнайомцеві Віталіка.
– О, Віталька! Привіт! Як справи? – радісно вигукнула вона, але чоловік навіть не обернувся.
Натомість Сашко взяв її в оберемок і потягнув на вулицю. Так само швидко запхав жінку на заднє сидіння й зачинив дверцята. У вікні кудись стрімко втікали вулиці й будинки, а Марію раптом почало нудити.
– Випусти! Випусти мене негайно! Чуєш! Зупини машину! Уже!
Авто різко загальмувало десь за містом, і жінка вискочила назовні.
– Ти, козел, думаєш, що тобі це все так зійде з рук? Думаєш, ти можеш отак просто поводитися зі мною? О, ні-ні-ні, містере, зі мною таке не пройде! Марі покаже тобі, де раки зимують, ой покаже! – жінка пройшла кілька кроків прямо, потім ліворуч, потім назад, але каблуки вгрузали у свіжу землю, виривали грудки, змушували боротися не тільки зі звичною ходьбою, а й із гравітацією. За цей час Сашко вийшов з лімузина та мовчки спостерігав за хаотичним бажанням Марії втекти. Віталік щось шукав у багажнику.
Нарешті жінка зрозуміла, що знаходиться посеред поля, десь далеко від кордону з останньою цивілізацією, і ненависть нарешті знайшла свою жертву.
– Куди ти мене завіз, падло? Кинути хочеш посеред поля, га? Ну так давай, їдь. Марі не пропаде. Марі й не через таке проходила. Давай, сука, їдь. Чуєш? А, ти ще й знущаєшся? Ах ти паскуда…
Марія рушила на Сашка з твердим бажанням роздряпати його американську пику, але той був готовим. Він узяв шланг, поданий Віталіком, та навів його на розлючену жінку. Водій почав ногою качати маленький насос, і вода крижаним струменем ринула на Марію, збиваючи її з ніг, перш ніж та встигла сказати «Ой». Віталік качав і качав, а Сашко підійшов ближче, направляючи струмінь на всі відкриті точки легкої сукні, вимиваючи злість, депресію, алкоголь – усі емоції, які не терпіли конкуренції. Жінка звивалася, кричала, борсалась, як одержима. По нічній автостраді, наче зорі з неба, пролітали самотні авто, але чоловіки не зробили жодної зупинки, жодної паузи. Нарешті струмінь води ослаб, а миттю пізніше зник зовсім.
Марія лежала на холодній землі, у каламутній калюжі, наче русалка, яку викинуло на берег далекої планети, хапала ротом повітря, та не могла вимовити й слова. Ембріон власного его. Тіло боролося за існування, ігноруючи думку свідомості, наїжачуючись проти цілого холодного світу. Тому коли Сашко підняв Марічку на ноги й накрив м’якою теплою ковдрою, усередині спустошеної жінки зародилася перша емоція. Вдячність.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне