Як у наших внутрішньородових стосунках, особливо шлюбно-статевих, не усе так на початках виглядало, як мріялося нашим супутникам, не все так безхмарно складалося у наших міжродових стосунках із ними, чотириногими. Вони дуже швидко, напевно, зрозуміли, що хоч і мають справу із богоподібною істотою, але десь на антропологічному дні своєї природи йшлося ще про того хижака. «Бого…» – то лише подібність, а хижак хижаком, хоч і навчився пересуватися на двох кінцівках, від чого ще сотні тисяч літ терпітиме його хребет, у якому гніздитимуться усі хвороби в силу цього випрямлення, яке, по суті, є викривленням природи одного із ссавців.
І все ж насолода враз опинитись на людській прафермі була такою звабливою, що вони прийняли антигуманну і деспотичну з нашого боку умову: наш «шлюб» передбачає щонайменше нещадну експлуатацію, як це сталося із кіньми чи волами і навіть, простіть мене, індуїстські боги, коровами, хоча люди цим займаються також у стосунках між собою, коли одні з них ставляться до інших, як до робочої худоби.
Президенту Лінкольну, що вивищується, неначе на царському троні, над демократичним та прогресивним людством у центрі Вашингтона, довелося життям заплатити, щоб змінити цей статус-кво, коли для людини інша людина є такою ж твариною, як і всі інші. Навіть гіршою, бо рабовласник якихось три сотні літ тому – вчора за масштабами мегаісторії – міг леліяти у власних подушках хитромудрого котиська в той час, коли його сатрапи за вікном на конюшні лупцювали на смерть непокірного раба, який дозволив собі нечуваний злочин – проявив свою людську гідність, тобто претензію на богоподібність.
Але найстрашніше при закладанні міжродового суспільного договору за десятки тисяч літ до Жана Жака Руссо було в іншому. Виходячи із нашої, вищою мірою, хижацької натури, вони погодились навіть на те, що в один момент твій улюблений двоногий друг тебе заріже і з’їсть.
Із цим смертним вироком, який у будь-яку мить може бути приведений до виконання, жити з нами погодились кури, гуси, свині, вівці та інші у будь-яку мить умертвлені нашою співпрацею наші друзі. Практично був лише один виняток завдяки вченню індуїзму та мудрості древніх єгиптян сукупно із еллінами та римлянами: кримінальний кодекс такої країни, як Індія і не тільки, передбачає смертну кару для людини, якщо вона вб’є корову. Вбивство корови вважалося навіть більшим злочином, ніж вбивство людини, і прирівнювалося до вбивства репрезентанта найвищої касти серед людей – брахманів.
Але усе це законодавство склалося трохи згодом після процедури одомашнення тварин людиною. А тоді, біля витоків, очевидно, їм, братам нашим меншим, було не шкода своїх біологічних носіїв, бо, напевно, їхні гени знали, що нам без цього екстравертного канібалізму не