Душа Олени сумно здихнула.
– Раніше, Маргарито, ти захоплювалася вишиванням, а зараз, здається, захопилася біологією. Про запліднення жіночих душ бісовим сім’ям чую вперше, – роздумливо промовила Оленчина суть.
– А тебе неможливо було примусити вишивати, ти все втікала, щоб днинами гасати по клумбах садку вершки на Дон Жуанові! – пригадала Маргарита.
– Вишивання ненавиджу, – зізналась душа Олени. – Мій нещасний Дон Жуан! Який був красень-кінь, я так любила його! Як він, бідолашний, брикався, іржав, коли його конфісковували революційні кровожери на м’ясо! У мене душа обливалася кров’ю…
– Так, люба, ми з тобою пережили страшні, жорстокі часи, – Маргарита важко зітхнула. – А спільне горе поєднує, дуже поєднує! Але ми відволіклись. Я ще не все сказала тобі про Сатану. По-перше, йому немає рівних у спокусі жінок, а по-друге, він читає думки людини так вільно, як розкриту книгу. Сатана – знавець людської душі і її долі. В певній мірі такі здібності властиві всім Вищим Янголам, і Білим, і Чорним… В тому ж таки Пеклі є такий геній Фобос, хоча про нього краще не треба…
– «Фобос» в перекладі з грецької «страх»?
– Так, його особистість цілком відповідає імені, що він носить. Слава Богу, порядні жінки його не цікавлять, лише повії, і то для побиття. На твоє щастя, тобою він не захопиться!
– Слава Богу! – і душа Олени перехрестилася. – Цей Фобос просто Звір!
– Знову відволіклись, – невдоволено зауважила Маргарита і повела далі, – по-третє, Сатана шалено багатий! Знаєш, що буде, як ти повернешся на Землю? – Маргарита лукаво поглянула на заінтриговану душу подруги.
– Що? – душа дівчини подалася вперед.
– Він з’явиться на твої очі з чорними трояндами, звісно, негідник, весь у чорному, подарує тобі коштовності, закидає грішми!
– Чому ти так у цьому впевнена? А я не прийму від нього ні коштовностей, ні грошей! Я не повія! – горда душа Олени виглядала королевою.
Маргарита щиро розреготалася.
– Та він же Сатана! Зробить це у такий шляхетний спосіб, що ти не зможеш відмовитися. До речі, аби ти була повією, він би тобою не зацікавився.
– Яка ти розумна, Маргарито! Може порадиш, що мені робити?! – аж закричала Оленчина суть.
– Не кричи, аж вуха позакладало! – скривилася та. – Добре тобі без тіла, не відчуваєш ніякого дискомфорту від польоту, а я при тілі, дихати важко, а ти кричиш…
– Пробач, люба. Це перевантаження – наслідок швидкості польоту? А яка наша швидкість?
– Десь