Пригоди Тома Сойєра. Марк Твен. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Марк Твен
Издательство: Фолио
Серия:
Жанр произведения: Детские приключения
Год издания: 1876
isbn: 978-966-03-8037-0
Скачать книгу
птахи, рушать до всяких принадних місць, і як же вони збиткуватимуться з Тома, коли побачать, що він мусить працювати, – сама ця думка пекла його вогнем. Він видобув на світ свої скарби й почав роздивлятись їх: поламані дрібнички, кульки, інший мотлох, – усе воно, може, й пішло б в обмін на чужу працю, але навряд чи його вистачило б, щоб купити бодай півгодини цілковитої волі. Отож, облишивши будь-яку надію підкупити товаришів, він сховав до кишені ті вбогі цяцьки, і в цю ж таки темну хвилину зневіри на нього раптом зійшло натхнення. Атож, не що інше, як чудове, запаморочливе натхнення.

      Том узяв щітку й заходився спокійно працювати далі. Незабаром у кінці вулиці показався Бен Роджерс – той самий хлопець, чиїх кпинів він боявся над усе. Бен посувався вперед таким собі веселеньким підтюпцем-вистрибцем, і це свідчило, що душа його сповнена радості й добрих сподівань. Він їв яблуко і час від часу видавав протяглий мелодійний гудок, а за ним басовите «дін-дон-дон, дін-дон-дон» – то він зображував із себе пароплав.

      Наближаючись, Бен сповільнив швидкість, вийшов на середину вулиці і, нахилившись на правий борт, повернув до узбіччя – неквапливо, старанно й з належною солідністю, бо вдавав «Велику Міссурі», що мала осадку в дев’ять футів. Він був водночас і пароплав, і капітан, і сигнальний дзвін, отож мусив уявляти, ніби стоїть сам на собі, на капітанському містку, сам дає команди й сам їх виконує.

      – Спиняй машину! Дін-дін-дін! – Паропав майже втратив швидкість і, ледь посуваючись, наближався до берега. – Здай назад! Дін-дін-дін! – Обидві його руки нерухомо витяглись по боках. – Ще трохи назад з правого борту! Дін-дін-дін! Чу-чу-чу! – Його права рука тим часом виписувала широкі оберти, вдаючи сорокафутове колесо. – Ще трохи назад з лівого борту! – Почала обертатися ліва рука. – Стоп, правий борт! Дін-дін-дін! Стоп, лівий борт! Помалу вперед з правого борту! Стоп! Ще трохи з лівого борту! Дін-дін-дін! Чу-чу-чу!.. Віддати носовий швартов! Ворушись!.. Віддати задній! Гей там, не барися! Намотуй, намотуй! А тепер пускай!.. Машину спинено, сер! Дін-дін-дін! Шш-ш! Шш-ш! Шш-ш!.. (Це машиніст випускав пару.)

      Том білив собі й не звертав на пароплав ані найменшої уваги. Бен пильно подивився на нього й мовив:

      – А-а! То це тебе тут пришвартували, он як?

      Відповіді не було. Том оглянув свій останній мазок очима митця, тоді ще раз легенько провів щіткою по паркану і знов подивився, як вийшло. Бен підійшов і став поруч нього. Томові так захотілось яблука, що аж слина покотилася, та він не облишав свого діла.

      – То що, друже, мусимо працювати? – спитав Бен. Том рвучко обернувся і сказав:

      – А, це ти, Бене! Я тебе й не помітив.

      – Слухай, я оце йду купатися. Я, розумієш? А ти не хочеш? Та ні, ти, мабуть, краще попрацюєш, еге ж? Ну звісно, що попрацюєш.

      Том якусь хвилю замислено дивився на товариша, тоді спитав:

      – Що ти називаєш працею?

      – А оце що – хіба не праця?

      Том знову взявся білити й недбало відказав:

      – Ну що ж, може, праця, а може, й ні. Я знаю тільки, що Томові Сойєру вона до вподоби.

      – Ха, можна