Тут починає свою дію сила світла, що рухається з низу догори, зсередини – назовні. Її дія не обмежується однією цією позицією, але поширюється і на наступні, зайняті тією ж силою світла. Вона тут захоплює за собою все, органічно пов’язане з нею. Якщо кожною силою і викликається до життя протидія, то тут – той випадок, коли вона підпорядкована. Але протидія може бути як внутрішньою, що виступає, наприклад, у сфері етики (спокуса, яка діє внутрішньо), тому, поки не викрита, вона постає як особисте волевиявлення діяча, так і зовнішньою, що не захоплює діяча, а тамує його. Захоплення та насильство – ось два, так би мовити, спокусники, що відхиляють діяча від його природного шляху. На цій позиції, що представляє найбільшу глибину внутрішньої сфери діяча, в ситуації перемоги над опором і гармонійної єдності протилежностей, це перемога передусім над внутрішньою спокусою. В результаті її зовнішній тиск стає цілком переборним, і похід проти неї має увінчатися успіхом. Тому центральне прагнення зовні тут закономірне і дає кращі плоди. У тексті це втілено в такий образ: «Сильна риска – на початку. Коли рвуть очерет, то [інші стебла] тягнуться за ним, позаяк він росте пучком. Похід – на щастя».
У кульмінації внутрішнього розкриття творчої сили світла воно має розповсюджуватися рішуче на все. Ним має бути охоплена навіть периферія, навіть найбільш занепадницькі елементи повинні бути прийняті так само, як і ті, що сповнені рішучості та сили, ті, які наважуються «спливти на річці» (вибитися в житті). Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорідненим силам, як це було на попередньому щаблі. За універсальності дії сили творчості на цьому щаблі її розвитку не повинні бути залишені і далекі, бо тут гине саме поняття особистих уподобань, як і всі, що обмежують особистими інтересами універсальність і об’єктивний розмах творчості. Така особиста дружба лінь завадила б цілеспрямованості – ознаці, яка тут заслуговує особливого заохочення, бо метою є творчий вплив на все, що оточує діяча. У таких умовах вже ніщо зовні не може справити домінуючу дію на нього, і тим самим внутрішній аспект сил опору не може спокусити його, бо всі його дії спрямовані назовні. Текст розвиває ці думки такою формулою: «Сильна риска – на другому місці. Охопи й околиці. Застосуй спливаючих на річці. Не залишай далеких. [Особистій] дружбі – кінець. Удостоїшся похвали за цілеспрямовані дії».
Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишається кризою, бо тут уперше відбувається реальний перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з навколишнім середовищем, в якому вона має проявитися. Це не може бути позбавлене труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі будь-якої творчості, звучать перші слова тексту, зрозумілі і без коментарів. Але стійкість самої сили творчості дає тут можливість здолати труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут