– Тоді вже буде пізно.
– Аж ніяк. Я певна, що вас можна врятувати.
– Чи врятували вони вас?
Кей постаралася, щоб її голос звучав м’якше й переконливіше. – Містере Вудз, сядьте в машину. Тільки для того, щоб зробити мені ласку.
– Ох, – зітхнув він, розмірковуючи. – Якщо я це й зроблю, то тільки задля привілею сидіти поруч із вами. Минулого вечора за столом я, мабуть, держав розум у голові лише завдяки вашому гарненькому личку.
Комплімент порадував дівчину, хоч вона не хотіла признатися в цьому сама собі.
– Сядьте. Ми повернемось, і я поведу вас до теслярської майстерні.
– Чого б то я йшов до теслярської майстерні?
– Знаєте, це називають ерготерапією[36]. Такі собі заняття. Розумієте, ми вже не покладаємося на відпочинок.
– Доктор Вінчінтеллі наказав мені відпочивати. Так сказав, неначе я мав підрости на три дюйми.
– Це тільки тимчасово. Вам призначать якесь професійне заняття. Щось таке, що вам до вподоби.
– А у вас яке? Водіння автомобіля?
– Сядьте, містере Вудз.
– Якщо сяду, то це буде перша справді божевільна штука з усіх, які я будь-коли встругнув.
Кей гадала, що досі в клініці виявили зникнення пацієнта й послали за ним кількох співробітників. Вони не матимуть права затримати втікача силоміць, якщо він нічим не загрожуватиме людям, але Вінчінтеллі постарається вмовити його.
Раптом Пітер Вудз байдуже махнув рукою й забрався в машину.
– Ви привабливіші, ніж Вінчінтеллі, – сказав він. – У вас значно здоровший глузд, ніж у всіх тих, з якими я стрічався.
– Дякую.
Рушивши, Кей помітила, що з-за сусіднього пагорба на мить вигулькнуло й знову зникло авто. Воно з клініки – нарешті Вінчінтеллі! Під впливом імпульсу, якого дівчина не могла витлумачити сама собі, вона звернула в бічну дорогу, що вела окружним шляхом до клініки.
– Ви одружені? – несподівано поцікавився Пітер Вудз.
– Ні.
– Чому ви не виходите заміж? Це, напевно, вирішило б усі ваші проблеми.
– Напевно. Але за кого?
– Почекайте, поки я одужаю, і вийдіть за мене.
Кей серйозно подивилася на нього.
– Ви це кажете кожній дівчині, щойно познайомившись із нею?
– Жодній дівчині я такого не казав, – признався Пітер. – І… Я, мабуть, і тепер не став би цього робити, якби не дійшов до такого відчаю. Але я подивився на вас ген там, на дорозі, і ви видалися мені такою чарівливою, чистою й порядною… Я не вірив своїм очам… – Вудз затнувся. – Гадаю, це почасти через білу сукню, у якій ви скидаєтеся на медсестру, на когось надійного й гідного довіри.
Кей роздратувалася.
– Хай там як, а я нізащо не вийду заміж за чоловіка тільки тому, що він потребує медсестри. Розглядатиму пропозицію руки й серця тільки від тих,