Друга половина X століття відзначається як час появи в епістолярних жанрах перших новел. Серед багатьох моногатарі тієї доби виділяються «Уцубо моногатарі» («Оповідь про дуплисте дерево») невідомого автора та «Отікубо моногатарі» («Оповідь про життя дівчини із нижньої кімнати») – японський варіант теми про Попелюшку.
На початку XI століття Мурасакі Сікібу, шляхетна пані на службі у дружини імператора Утідзьо, написала повість «Ґендзі моногатарі», обезсмертивши таким чином суспільство епохи Хейан (описавши, ясна річ, життя еліти цього суспільства), в найбільшому за обсягом прозовому творі того часу, та й наступних часів також.
На більш ніж тисячу сторінок (при перекладі на європейські мови) розгорнуто сюжет, який у часовому вимірі охоплює понад 3/4 століття і розкриває життя та терени любові принца, відомого за життя як Блискучий Ґендзі, а після його смерті любовні походеньки Каору – його сина, насправді внука його найкращого друга. Перші списки повісті (точніше, фрагменти повісті) з’явилися ще за життя Мурасакі (початок XI ст., вірогідно в 1025 р.), лише пізніше – у XII–XVI століттях повний текст твору було зведено воєдино.
Як бачимо із вищесказаного, написання епохального прозового твору cпиралося на певну літературну традицію, що склалася протягом попередніх століть. Але таку широту погляду в часі і кількості літературних героїв (деякі з них реальні особи), глибину психологічного осмислення поведінки героїв і суті подій, що відбуваються, витонченість естетичного відчуття речей і навколишнього світу було репрезентовано вперше. І це тисячу років тому! На той час в Європі ще не написано було літературних творів такої значущості, а в Китаї, хоч вони і були, але написані на дещо вужчих і духовно-цивілізаційних засадах, і щодо витонченості мовно-комунікаційних можливостей. Згадаймо про триєдність формування японської цивілізації: сінтоїзм – конфуціанство – буддизм, а також більші комунікаційні можливості системи ієрогліф – кана проти викладу виключно ієрогліфами.
Світи людини і суспільства епохи Хейан у «Ґендзі моногатарі»
Отже, в епоху Хейан склалося аграрне суспільство, засади державного управління в якому будувалися на принципах законодавства кодексу «Тайхорьо», запозичених з Китаю. Правда, якщо в Китаї вертикаль чиновницької ієрархії традиційно формувалася на основі жорсткого відбору на державних іспитах, то в Японії того часу вирішальними були родинні зв’язки. Тому відносини в суспільстві і внутрішня політика цієї епохи – складна взаємодія кланів вищої аристократії. В часи, описані в романі про Ґендзі, домінували регенти і рідня із клану Фудзівара (авторка роману – Мурасакі Сікібу – теж із родичів цього клану). Та сув’язь політичних відносин дедалі ускладнювалась, виросли в самостійні сили клани, що вели родовід безпосередньо від