За мить почувся стукіт у парадні двері, приглушений другими, зачиненими дверима. Юнка знала, що домашні перебувають на другому поверсі, але навряд чи змогла б пояснити, що спонукало її відчинити двері самій. На порозі стояв присадкуватий пошарпаний чоловік, в якому вона впізнала католицького священика на прізвище Браун. Панночка не була з ним близько знайома, але слуга Божий їй подобався. Він анітрохи не підтримував її точку зору на духів, але не відмахувався і не сміявся, а серйозно з нею сперечався. Можна сказати, що священик співчував поглядам дівчини, але не погоджувався з ними. Всі ці думки промайнули у неї в голові, коли вона сказала, навіть не привітавшись і не вислухавши його самого:
– Як добре, що ви прийшли! Я бачила привида.
– Не варто засмучуватися, – зронив патер Браун. – Таке часто трапляється. Більшість привидів – зовсім і не привиди, а ті деякі, які, можливо, і справжні, – абсолютно нешкідливі. Ваш привид якийсь особливий?
– Ні, – сказала панночка й їй стало легше. – Справа не стільки в ньому самому… Розумієте, атмосфера була дуже страшна… Буцімто все розкладається, гниє. Я побачила обличчя у вікні. Бліде, з виряченими очима, зовсім як у Юди.
– Ну що ж, бувають люди з такою зовнішністю, – задумливо пробурмотів священик, – й іноді вони зазирають у вікна. Можна мені подивитися, де це сталося?
Однак коли юнка повернулася в кімнату, там уже зібралися інші родичі, котрі, будучи менш схильні до спілкування з потойбічним, увімкнули світло. У присутності пані Бенкс патер Браун згадав про загальноприйняті умовності і вибачився за вторгнення.
– Боюся, що занадто безцеремонно увірвався в ваш будинок, пані Бенкс, – сказав він. – Мені дуже важко пояснити, яким чином те, що сталося, стосується вас. Я тільки що був у Пулменів, і раптом мені зателефонували і попросили прийти сюди, щоб зустрітися з людиною, котра має повідомити вам новину, можливо, для вас цікаву. Я б не прийшов сюди, якби не був потрібен, як свідок подій у Бічвуд-гаусі. Фактично саме мені довелося підняти тривогу.
– Що трапилося? – здивувалася господиня.
– Бічвуд-гаус пограбували, – серйозно повідомив патер Браун. – Що найгірше, зникли коштовності леді Пулмен, а її нещасного секретаря, пана Бернарда, знайшли в саду. Вочевидь, його застрелив при втечі крадій.
– Це той чоловік! – зойкнула господиня. – Точно, він… – тут вона зустріла сумний погляд священика і замовкла, сама не тямлячи чому.
– Я