Це лейтмотив. Лейтмотив усього його життя.
«Ну і що треба робити?» – постійно питає він.
Стаття з’явилась наприкінці грудня, але «заболіла» в його грудях вона 1 грудня 2013 р. «Михайлівська площа. Обличчя людей, які палали спротивом. Перші поранені. Карети «швидкої». Навіть не ідея, а болісна потреба писати виникла відразу», – згадує Горбулін. Майже одночасно він написав відкритий лист Є. Примакову.
Він рідко ставить прямі питання, бо завжди змушує думати. Новела «Камо грядеши?» була і питанням, і палітрою відповідей. Сумною, але реалістичною палітрою. Кольори хакі у цій палітрі вже проглядались.
Достеменно відомо, що інтелігенція (втім, як завжди) читала і перечитувала цю статтю і багато років поспіль, сумно зітхаючи: «А він попереджав!». Інтернет тоді ще був не усім доступний, і тому особливо небайдужі везли примірники «Дзеркала тижня» з Києва до своїх регіонів, аби прочитати ще раз Горбуліна. Багатьох тих, хто мешкав свого часу на Сході і в такий спосіб «годував» свій розум, у 2014 році це врятувало. Їхня ціннісна матриця пройшла випробування на антикрихкість.
Сценарії Горбуліна
Він постійно питає: «Ну і що треба робити?». І завжди має відповіді. І завжди не одну. Науці невідомо, чи то класика сценарного підходу опанував розум академіка Горбуліна, чи то хист до написання сценаріїв з часів гри в КВК заполонив серце Горбуліна як актора, але термін «сценарії» завоював не лише вітчизняну, але й на міжнародну політико-аналітичну сцену.
Новелі «П’ять сценаріїв для україно-російських відносин» передувала монографія «Україна і Росія: китайська стіна чи дев’ятий вал». Проте квінтесенцією обох видань були навіть не сценарії, і навіть не те, що під час чергового раунду перемовин у Мінську, де він був 22 рази у складі політичної підгрупи, переважна більшість часу була присвячена обговоренню «п’яти сценаріїв Горбуліна». Звісно, це не означало, що перемовини було зірвано, скоріше навпаки. Найважливішою була і, вочевидь, ще надовго залишиться його перефраз рядка з відомого вірша Є. Євтушенка: «Мы вынесли из Мавзолея его. Но как из наследников Сталина – Путина вынести?»
Технар vs Гуманітарій
Про Горбуліна говорили, що він технар, але вважає себе гуманітарієм. Може й дісно навпаки, він гуманітарій, але з технічним складом розуму?
Про новелу «Військово-ядерний тупик: український варіант» Горбулін говорить, що треба було робити «вкидання». Статтю «одягнуто» у науковий мундир. Але і в такий спосіб Горбуліна почули. І, на щастя, чують дотепер. На початку цього року, коли знову залунали ядерноозброювальні заклики, Горбулін мовчав, але говорив з архіву «Дзеркала тижня». Військово-ядерний тупик зміг бути і амортизатором, і витверезником, приборкувачем емоцій з пролонгованим ефектом.
Конкістадор у панцирі залізнім
Чи любить автор свої статті? Чи є улюблені? Мабуть, без любові до змісту жоден твір не народився б. Але, попри те що з кожною зі статей