Петро Конашевич-Сагайдачний
Коли з’явилися ці вірші, не можемо точно сказати. Але те, що вони були написані незадовго після поразки польських військ під Жовтими Водами, сумнівів не має. Вірші відносно адекватно відображують реалії, пов’язані з цією битвою. У них, як не дивно, відчуваються прокозацькі настрої. Тому, схоже, їх автором був не Єрлич, а якийсь анонімний грамотій, що симпатизував козакам. Однак Єрличу вони могли сподобатися, оскільки тут засуджувався коронний гетьман Микола Потоцький. І тому він помістив їх у своєму «Літописці…»
Вірші побудовані як малий драматичний твір. Перша частина – звернення жовнірів до Потоцького. У ньому є заклик до цього полководця вміло керувати ввіреним йому військом, враховувати різні обставини. Звучить симпатія до запорожців, як до звитяжних воїнів, що можуть розгромити жовнірів:
«Жони і діти гди ся мають подіти наші напотом,
Гди нас молодці, тії запорожці, збавлять клопотом».
Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:
«Чини трактати а кажи брати гроші за заслугу,
Бо то єсть здавна заслуга славна запорозького люду».
Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».
Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:
«Он глянув як звір, знет крикнув, як лев, на жолнірськії слова,
Остра, як міч, а груба, як річ, була йому тая мова».
Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:
«Бо скоро стали ляхи подле плавлі, зараз построчили,
Хмельниччики, ординчики обоз заточили».
Прикметно, що в пісні немає антитатарських мотивів. Татари постають як союзники козаків. І це трактується цілком нормально. Хоча Єрлич, схоже, таку позицію не сприймав.
Автор віршів говорить про поразку Миколи Потоцького під Жовтими Водами й Корсунем, яка завершується його полоном:
«Хочет битися, кривди мститися, під Корсунь вступає,
А за собою, як за совою, молодців-запорожців потягає.
Там же на полі всю свою силу жовнірську втрачає,
Стрільбу і штуки, і всі риштуки запорожцям назичає.
Турецькії коні, дорогі убори оддає поневолі,
А сам іде і інних веде до татарської неволі».
Наступна частина віршів – це такі собі «пропозиції» й осмислення подій. Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Миколи Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час перебування на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:
«А ви в татарах