Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк

цьому Шевальє вважає, існувала таємна змова Хмельницького й короля Владислава. Ця версія декому може видатися фантастичною. Але вона поширювалася серед політиків та урядовців Речі Посполитої, з якими Шевальє контактував. «Дехто, – говорить цей автор, – був переконаний, зрештою не зовсім безпідставно, що король Владислав, бажаючи повернутися до свого плану війни проти татар, підтримував з Хмельницьким таємні зв’язки і допоміг повсталим козакам для того, щоб Річ Посполита була змушена дати королю військо для втихомирення козаків. Козаки повинні були з’єднатися з королівським військом, що складалося переважно з чужинців під командуванням довірених королю людей, а тому це військо не слухало б наказів Речі Посполитої та пішло б за Владиславом проти татар і навіть проти турків, з якими королю довелося б неминуче воювати, якщо б він зачепив татар».[79]

      Образ Хмельницького, який постає зі сторінок «Історії війни козаків проти Польщі», не є однозначним. З одного боку, автор вказує на військовий талант Хмельницького. Козацький вождь уміло керує козацькими військами, йому вдається виграти чимало битв. Він проявляє винахідливість, у деяких випадках застосовує незвичні прийоми ведення війни. Відзначає Шевальє й політичний талант Хмельницького. Той уміє знайти спільну мову серед своїх, організувати схильну до анархізму козацьку масу. Також Хмельницький непогано веде гру із чужими можновладцями, використовує протиріччя серед них.

      Але, з іншого боку, козацький вождь представлений як підступна людина. Демонструючи на словах вірність королю й владі Речі Посполитої, він часто вводить їх в оману, підтримуючи зв’язки із нехристиянськими володарями. Гетьман може очорнити своїх конкурентів, вдавшись до обману. Варто говорити й про його безпринципність, коли він легко йде на союз із татарами й турками, які перед цим були ворогами українців.

      Вважайте – перед нами постає політик макіавеллівського штибу. Чи сприймати такого політика позитивно, це питання. Тим паче, коли цей політик руйнує одну із найбільших християнських держав Європи, що в очах Шевальє не могло бути позитивом.

      Підсумовуючи сказане про те, хто писав про Хмельницького в середині й другій половині XVII ст., можемо констатувати, що це переважно були польські та західноєвропейські автори. Війна під проводом цього вождя сприймалася ними як війна громадянська. Бо справді, якщо виходити з розуміння тодішніх політичних реалій, то воювали між собою мешканці однієї держави – хоча й здійснювалося це не без зовнішнього втручання. Ця громадянська війна не сприймалася позитивно, адже вона руйнувала Річ Посполиту, яка для багатьох цих авторів була «їхньою державою» і до якої вони мали сентимент.

      Персона Хмельницького переважно трактувалася неоднозначно. З одного боку, автори вказували на здібності козацького гетьмана. Іноді він постає як умілий політичний діяч, що вміє досягати свого. Проте в основі його успіхів є не лише талант, а й підступність, хитрість, політичний аморалізм.

      Причина