– Эй, поп! Почем опиум для народа?
Солдати засміялися, але їхній сміх вже не було чути через коляду.
– Вжей Пречиста Діва сена родила! Ой дай Бо! Вжей Сена родила, в лісі сховала! Ой дай Бо! Вжей невірні жиди сина шукали! Ой дай Бо! Вжей Сена шукали, лісе рубале! Ой дай Бо!
Проминуть свята, і всі ці довговолосі гуцули підуть до лісу й будуть стріляти у цих приблуд, які зневажають звичаї та закони їхніх предків, їхню віру, їхній край. Хтось із хлопчиків-колядників не втримався і вигукнув:
– Закрейтисе, курве! Свята закінчутсе і ме вас будемо колоте, мов свиней!
Солдати припинили сміятися. Їхній офіцер забіг у натовп і почав то одного, то іншого хапати за груди: «Кто это сказал!? Блядь, кто это сказал?» Люди з презирством і огидою дивилися на цього офіцера-совіта та продовжували колядувати. Той ще більше розлютився, зарепетував:
– Я вам покажу, вашу мать, свиней! Фашисти! Я вам покажу! – Раптом офіцер послизнувся на дорозі і впав, аж ноги задерлися. Малі, що були поруч, засміялись. Один із солдатів підбіг і допоміг офіцеру встати. Вдягнувши шапку, обтрусивши сніг із шинелі та прикуривши сигарету, він шкутильгав назад, до машини. Жадібно затягуючись димом, нервово бубонів:
– Гуцулы, от, блядь, дикари, я им покажу – мало не покажется!
Солдати вже не сміялися. Коляда з людьми зникла за поворотом, їй услід дивилися бійці та той офіцер.
Перед приходом других руських в смерекові гори румуни відступили з Буковини без бою. Тоді хлопці з «зеленого гаю» спалили румунське староство в Довгополі. Це мало ніби повідомити новимстарим господарям, що гуцули більше не знають ніякої влади над собою. В центрі села Довгополя озброєна «банда» стояла перед знищеним староством. Догорало… Вогонь освітлював їхні молоді й старі замислені обличчя.
Руський офіцер ходив згарищем на місці старої румунської адміністрації. Призначений новою владою війт, голова сільської ради, тупцював поруч. Трохи осторонь стояли біля студебекера солдати. Офіцер ліниво заматюкався:
– Блядь! И кто это сделал? – і сам таки відповів. – Румунские фашисты!
І сплюнувши, додав:
– Вот бляди!
Голова довго мовчав, але згодом усе ж таки наважився докинути п’ять копійок:
– Та ні, пане офіцер, це наші, з того боку, зробили. Вони за вільну Україну.
– А-а-а, украинские фашисты. Ну, ничего, мы им хвосты прижмем! – останні слова він вигукнув аж так голосно, що солдати біля машини розсміялися.
Вони, горяни, відвоювали колись усі ці землі у прадавніх смерекових