– Ось вона. Олександра Василівна Зінчук, тридцять два роки. Освіта вища, юридична, десять років працює в юридичній конторі «Коротенко і К», на роботі характеризується позитивно, керівництво їй довіряє.
– Звідки їй відомо про цю судову справу?
Шевцов підняв руку:
– Вони давно вже обслуговують кілька контор Кардаша. Очевидно, якимось боком супроводжували і цю справу про газ. Так і дізналася. Тобто цілком випадково. Навіщось почала писати про це в соціальних мережах під чужим ім’ям…
Хазяїн спохмурнів:
– Справу багато людей бачили. Але чому саме вона підняла шум?
Гусляков розплився у посмішці:
– У неї дуже багата біографія. Є навіть карна справа, щоправда, давно вже закрита. Не повірите: «вербовка найманців»!
Хазяїн аж підскочив із крісла:
– Що?!
– Ні-ні! – заспокоїв його Гусляков. – Я перевіряв! Це «служба» просто намагалася її завербувати, щоправда – безуспішно, але дівчина політикою займається давно, тому і є в «чорному списку» у вашої охорони. На своєму рівні, звісно, така собі Че Ґевара місцевого розливу: любила по вулицях побігати, на мітингах постирчати, прапорами помахати, покричати про злочинну владу і все таке, жодну з великих акцій протесту не пропустила. Має багато друзів серед радикалів… Але вже давно живе в цивільному шлюбі, народила дитину і в політику досі не лізла.
Хазяїн скривився – радикалів-націоналістів різного ґатунку він не розумів, не любив і боявся. Вони нічого не мали за душею, наче церковні щури, і втрачати їм було нічого, крім життя, та й життя вони своє, судячи з усього, цінували не сильно. Хоча, і він це також напевне знав, багато з них, потрапивши під реальні карні впровадження, пішли на співпрацю зі Службою безпеки і вправно виконували завдання по демонізації та дискредитації опозиції та інших національних рухів, включаючи історичну складову – Бандера, УПА: вони добре знали, як полякати міщан цими жупелами. Але через такі речі він не любив їх ще більше, будь-яких зрадників-стукачів він душив би своїми руками.
– А що вона робила вночі в Заповіднику? Гриби збирала?
Гусляков знизав плечима:
– Хтозна. Прийшла команда її відпустити, хоча я особисто не відпускав би, а поговорив би по душах… Будемо, звісно, тепер приглядати за нею.
– Ви на неї щось маєте? Чим її зачепити?
Гусляков погортав папери в папці, простягнув один:
– Як не дивно, нічого такого, за що можна вхопити отак одразу. Наскільки я розумію, особа вона трохи екзальтована, навіть, деякою мірою, можна сказати, фанатична у досягненні своєї мети. Тому й вийшла під псевдонімом у публічний простір із цим повідомленням про два мільярди.
– А яка у неї мета? – Хазяїн розслабився і розвалився в кріслі. Все видавалося не так уже й кепсько, як він спочатку думав. І якщо відкинути підле намагання віджати його гроші і все перевернути на свій бік, то оборудка виходила