Лікар та душа. Основи логотерапії. Віктор Франкл. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Віктор Франкл
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Личностный рост
Год издания: 1982
isbn: 978-617-12-4637-9, 978-617-12-4320-0, 978-617-12-4636-2, 978-617-12-4635-5
Скачать книгу
пояснював, що життя різних організмів, зокрема людини, є «лише процесом окислення та згоряння». Один із учнів раптом зірвався на ноги та з типовою для молоді гарячковістю кинув питання: «Якщо це так, то який сенс має наше життя?» Цей юнак правильно зрозумів те, що людина існує на іншому рівні, ніж, скажімо, свічка, що згорає на столі. Сутність свічки (Гайдеґґер сказав би «Vorhanden-Sein») можна трактувати як процес згоряння. Але людина має абсолютно іншу форму буття. Людське існування набуває історичної форми. На відміну від існування тварин, воно завжди розміщене в історичному («структурованому», за Л. Бінсвангером) просторі й не може бути вилучене з його системи координат, яка завжди керується сенсом, хоча він може бути невербалізованим. Активність мурашника також можна назвати цілеспрямованою, але вона не має сенсу. Коли відсутній сенс – не можна уявити вимір «історичності». Мурашиний «народ» не має «історії».

      Ервін Штраус (у книзі «Geschehnis und Erlebnis») показав, що реальність людського життя, яку він називає «Werdewirk-lichkeit», неможлива без чинника історичного часу. Особливо це стосується неврозів, де людина «деформує» цю реальність. Одним зі способів такого деформування є заперечення базового виміру людського існування, які Штраус називає «теперішністю» (presentist). Так він описує підхід, який відкидає будь-яке життєве спрямування; поведінку, яка не ґрунтується на минулому і не спрямовується на майбутнє, а пов’язана лише з неісторичним сьогоденням. Такому підходу часто надають перевагу невротики, обираючи життя «далеко від боротьби за існування», скажімо, на якомусь острові, де можна нічого не робити й спокійно засмагати під сонцем. Таке життя може підходити тваринам, але не людям. Воно буде приємним (ми не говоримо про хвилини «діонісійського» існування), вартісним та прийнятним тільки через обмеження самосприйняття. «Нормальна» людина (з погляду як «пересічності», так і «відповідності нормам етики») може приймати перспективу «сьогодення» тільки в певні хвилини і тільки певною мірою.

      Час і причину прийняття такої перспективи вибирають свідомо. Наприклад, під час святкувань, коли ми, бажаючи забути про свої обов’язки, свідомо шукаємо забуття в алкогольному сп’янінні. Такі штучно створені ситуації полегшують натиск щоденних вимог. Але людина, принаймні людина Заходу, постійно підкоряється диктату цінностей, які необхідно творчо втілювати в життя. Проте це не означає, що така творчість не може запаморочити настільки, щоб притлумити почуття обов’язку. Будь-який тип людини схильний до такої небезпеки, коли особа настільки занурюється в засоби втілення цінностей, що забуває про остаточну мету, якою є самі цінності, як це описав Шелер у своєму трактаті про «буржуа». Цей клас переповнений величезною кількістю осіб, які тяжко працюють протягом усього тижня, щоб у неділю бути приголомшеними відпочинком та «нестачею» життєвого сенсу, яку вони усвідомлюють у цей день «неробства». Жертви «недільного неврозу» напиваються, щоб утекти від жаху перед духовною порожнечею.

      Найчастіше