– Ось так ось: немає його, розумієш – я його не відчуваю, не відчуваю, усередині порожнеча – я не відчуваю, неначе його немає… – дівчина залилася сльозами і впала, продовжуючи щось бурмотати і бити руками по підлозі кімнати.
– Не відчуваю,… не відчуваю,… не відчуваю – як заклинання повторювала ридаюча руда, поки остовпілий від такої картини Клом повільно опам'ятовувався.
На те, щоб узяти себе в руки, йому знадобилася пара секунд – підскочивши до сестри, він підняв її тіло і обережно відніс на ліжко – до того моменту дівчину вже трясло в судорожних спазмах. Усі ті страхи, переживання і біль втрати, які вона копила і стримувала в собі останні два місяці, несподівано прорвалися назовні, нічим тепер не стримувані. Клом погано розбирався в жіночих почуттях – він розгубився, не знаючи, що йому робити в такій ситуації, але все вирішилося само собою: переповнена емоціями сестра несподівано заспокоїлася, просто втративши свідомість від переживань, що давили її. Боєць сидів поряд з нею і осмислював сказане: пропав в глибинах космосу його названий брат, якому він і його товариші по службі зобов'язані повноцінним відновленням – усю інформацію він отримав ще в госпіталі.
– Ось я ідіот безмозкий, як я міг таке сказати: «Твій Макс, що кинув тебе»? – схоже, що в цьому регенераторі у мене частина мозку не регенерувалася – засмучувався піхотинець і тривожно поглядав на сестру, що лежить поруч. Ще і ці двоє діточок – в голові не укладається.
Юлі прийшла в себе через десять хвилин – за цей короткий час її, неначе підмінили. Щось зламалося усередині його сестри, більше вона не плакала і не впадала в істерику – погляд став відчужений і порожній, такою вона стала з цієї миті назавжди. Поведінка лише трохи мінялася, коли вона спілкувалася з дітьми і братом – в решту часу руда вела замкнутий спосіб життя. Виходячи на вулицю, намагалася не піднімати голову вгору і не дивитися туди – вона стала ненавидіти цей космос, про який ще всього рік-півтора назад мріяла – він забрав у неї найцінніше придбання в її житті. Через півроку, коли перший біль від втрати трохи вщух в серці, їй несподівано прийшов виклик від Лакіри – тієї блондинки із станції на орбіті Лайни.
Останні декілька місяців Лакіра – менеджер відділення «ТСБ-нейро» сумувала: чогось їй в цьому житті бракувало, хоча клієнти начебто були і відсотки з продажів радували. Ось в особистому житті все якось не складалося: короткі романи під протокол починали її стомлювати – практичні чоловіки Співдружності навіть інтим обставляли взаємними домовленостями і бюджетом, який планувався під ці розваги. У якийсь момент їй згадався її давній клієнт – шахтар, який витратив багато кредитів в їх корпорації на навички і бази знань. Ця людина пару разів дуже серйозно вклала грошей у свої покупки, також серйозно поліпшивши її власний рахунок у банку. Але фінансове питання в теперішніх думках Лакі не грало в даний момент вирішальної ролі – вона була близька