Два кроки назад. Роман Воробей

А чого це такий добрий і хочеш носитися з моїми проблемами?. – саркастично пирхнув Макс. Флегматика в його голосі та поведінці змінилася агресією на себе та тих, хто оточував, а також яскраво вираженою недовірою. Крамер це бачив і в душі щиро радів, адже зміг викликати почуття в голові хлопця. Приховавши переможний тон, спокійно відповів:

      – Жалюгідний ти. Сильні люди вміють прийняти допомогу, і лише слабак кричить, що може все сам.

      – Грошей від мене ти не отримаєш! В благодійні подачки я не вірю, так що я з’ясую, що тобі від мене треба. То якщо ти такий, добрий то може підвезеш? – вишкірився хлопець.

      – Погода не дуже, правда? Залазь, покажеш куди їхати, колись розрахуємося, – відповів Павло. Макс сів у машину. Крамер завів її і натиснув на педаль газу. Вони поїхали по Києву, що був вже міцно обнятий сутінками.

      Він дивувався тупості свого «рятівника», адже якщо він справді думає, що йому заплатять за нічне таксування. Бажання дізнатися, що цьому душевному революціонеру треба так захопило хлопця, що він не помітив як вони доїхали до свого під’їзду. Годинник показував 1:35 по Києву. Хлопець зайшов в квартиру, зняв мокру куртку, витер таке ж лице. Він глянув в дзеркало. Макс був надто замучений, щоб думати про це і, допивши вміст пляшки, що стояла на столі, впав на свій диван і заснув в ще поки що власній квартирі.

      Розділ ІІ. Безвихідь – це тільки смерть

      Остаточно прокинувшись, Макс подивився на настінний годинник, що показував 10:35. Щось незадоволено буркнувши, він не без зусиль підняв своє важке тіло з дивану і попрямував до ванної. Поглянувши у дзеркало, побачив лице 25-річного п’янички з великими мішками під очима та тижневою щетиною. Єдине, що вирізнялося в його вигляді це був добрий, але сумний та змучений погляд, що знову дивився у нікуди. Напевно, якщо б хтось побачив цей погляд у іншої людини, то був би впевнений, що це наслідок важкої праці і у власника світле майбутнє, хоч і важке життя, але у випадку Підмогильного все було зовсім не так. Він умився, але зубна паста закінчилася уже як три дні, тому почистити зуби знову не вдалося. Пройшовши в кухню в пошуках їжі чи води, хлопець побачив лише пусті пляшки з під пива та горілки, запліснявілий кусок сиру на підлозі та гнилий помідор в холодильнику. Протяжне і голосне бурчання в животі дало ясно зрозуміти, що поїсти таки треба. Одягнувши те, що лежало поблизу, хлопець планував вийти з квартири і купити чогось, що придушило б його голод, але у двері постукали. Макс в надіях не побачити там працівників банку відчинив двері, так коли побачив там Павла, заспаним голосом кинув: