Біль моря. Кейт Демід

батько. Майже шість годин його не було… Ми відправилися на пошуки… Увесь острів обійшли за дві години і не знайшли його… Ми вирубали всі дерева й кущі, щоб знайти товариша, але марно… Його ніде не було… Після зникнення Карла багато хто пішов із судна, я – у тому числі.

      Білл замовк. Я втратив здатність розмовляти, в мене був шок… Як вони могли відпустити його одного? Чому вони його не знайшли? І головне – як він зник? На всі ці питання я хочу почути відповідь, знайти відповідь, а для цього мені потрібно в море… В море… Я на довгі 13 років втратив батька, й не віриться, що на березі знайду відповідь. Але я готовий спробувати.

      – Білле, відведи мене до «Перлини».

      – Ти схожий на свого батька… Імпульсивний, готовий вхопитися за єдину зачіпку. Це згубить тебе…

      – Білле, відведи мене до «Перлини», ти мене чуєш?

      В очах Біла був туман, мені здалося що тілом він тут, а думками – вже далеко.

      – Марку, я вже старий, але знаючи твого батька і розуміючи, що ти такий як він, я знаю, що побачивши вітрильник, ти захочеш ризикнути… Захочеш знайти острів і батька. Я не зможу піти з тобою у море, я старий, пішовши під вітрилом, я вже не повернусь, загину в морі.

      Я розумів, що слова моряка були чистою правдою.

      – Білле, ти мене зрозумій, це – шанс, це – можливість… 13 років я не знав нічого. В мене було безліч думок, я ледь не змирився з тим, що його більше не побачу.