– Припустімо, сер… припустімо, що це не Друга Фундація.
А якщо це інший мутант – на подобу вас?
– Ні, планування занадто ретельне і надто вже довгострокове. Одна людина діяла би з більшим поспіхом. Ні, це якийсь цілий світ, і ти будеш моєю зброєю проти нього.
Очі Ченніса загорілися, коли він сказав:
– Я в захваті від такої можливості.
Але Мул теж відчув його раптовий емоційний підйом і промовив:
– Так, очевидно, тобі спало на думку, що ти зробиш мені унікальну послугу, варту особливої нагороди – можливо, навіть того, щоб стати моїм наступником. Саме так. Але, знаєш, і покарання в мене існують особливі. Мої емоційні вправляння не обмежуються лише збільшенням вірнопідданих.
І на його тонких губах з’явилася зловісна посмішка, коли Ченніс перелякано зірвався зі свого місця. На якусь мить, лише на мить, його охопило болісне відчуття величезного горя. Воно зникло, залишивши по собі фізичний біль, що нестерпно затьмарив його розум. І в голові не залишилося нічого, крім сильного потоку гніву.
Мул сказав:
– Гнів тобі не допоможе… Ти намагаєшся його приховати, чи не так? Але я його бачу. Тож запам’ятай – цей вплив може бути сильнішим і значно тривалішим. Я вбивав людей за допомогою емоційного контролю, і нема смерті жорстокішої, ніж ця.
Він зробив паузу і додав:
– Це все!
Мул знову залишився сам. Він дозволив світлу вимкнутися, і стіна перед ним стала прозорою. Небо було чорним, обриси галактичної лінзи розширювалися, простягаючись в оксамитові глибини космосу.
Уся ця імлиста туманність була скупченням зірок, настільки величезним, що вони, здавалося, зливаються в одне ціле, не залишаючи нічого, крім хмари світла.
І все це має належати йому…
А тепер ще одна справа, і можна спати.
Виконавча Рада Другої Фундації проводила засідання. Для нас це просто голоси. Ні точне місце зустрічі, ні особистості присутніх зараз не є важливими.
Крім того, слушно кажучи, ми навіть не можемо мріяти, щоби відтворити бодай частину засідання, якщо не хочемо принести в жертву хоча б сяке-таке осмислення читачами того, що там відбувалося.
Тут ми маємо справу з психологами – і не просто психологами. Це, якщо можна так висловитися, науковці із психологічною орієнтацією. Це люди, чиї фундаментальні уявлення про наукову філософію розвинулися у зовсім іншому напрямку – докорінно відмінному від усіх нам відомих. «Психологія» науковців, розвиваючись серед аксіом, виведених зі спостережень природничих наук, насправді мала лише дотичний стосунок до ПСИХОЛОГІЇ.
Тож пояснювати це так само важко, як пояснювати сліпому, що таке колір – причому, враховуючи той факт, що автор такий же сліпий, як і його аудиторія.
Засідання відбувалося успішно тому,