12
До Едварда Мелії Батлера Ковпервуд звернувся майже два роки по тому, коли подумав, що він міг би досягти вельми впливового становища, якби йому доручили розповсюдити частину випущеної позики. Можливо, Батлер і сам зацікавиться придбанням пакета облігацій або ж просто допоможе йому, Френку, розмістити їх. На той час Батлер вже перейнявся щирою симпатією до Ковпервуда і в реєстрах останнього значився великим власником цінних паперів. Ковпервуду теж подобався цей міцний, поважний ірландець. Подобалася йому і вся історія сім’ї Батлера. Він познайомився з його дружиною, огрядною і флегматичною ірландкою. Вона була досить мила, терпіти не могла нічого показного і досі ще любила заходити на кухню і особисто керувати куховарством. Френк був уже знайомий і з синами Батлера – Оуеном і Келемом, і з дочками – Норою та Ейлін. Ейлін і була тією дівчиною, з якою він зіткнувся на сходах під час першого свого візиту до Батлера позаминулої зими.
Коли Ковпервуд увійшов до своєрідного кабінету-контори Батлера, там затишно палав камін. Наближалася весна, але вечори були ще холодні. Батлер запропонував гостеві зручніше влаштуватися в глибокому шкіряному кріслі біля вогню і приготувався його слухати.
– Еге, це не така проста штука! – вимовив він, коли Ковпервуд скінчив. – Ви ж краще за мене розбираєтеся в цих речах. Як вам відомо, я не фінансист, – і він посміхнувся, немов виправдовуючись.
– Я знаю лише те, що це питання впливу і протекцій, – продовжував Ковпервуд. – «Дрексел і Ко» та «Кук і Ко» мають зв’язки в Гаррісберзі. У них там є свої люди, які стоять на сторожі їхніх інтересів. З головним прокурором і скарбничим штату вони приятелюють. Якщо я запропоную свої послуги і навіть доведу, що можу взяти на себе розміщення позики, мені цю справу все’дно не доручать. Так бувало вже не раз. Я повинен заручитися підтримкою друзів, їх впливом. Адже ви знаєте, як влаштовуються такі справи.
– Вони влаштовуються досить легко, – сказав Батлер. – Коли знаєш напевно, до кого слід звернутися. Візьмемо, наприклад, Джиммі Олівера – він має бути більш-менш у курсі справи.
Джиммі Олівер був тоді окружним прокурором і час від часу давав Батлеру цінні поради. Завдяки щасливому збігу він перебував ще й у дружбі зі скарбничим штату.
– На яку ж частину позики ви замірилися?
– На п’ять мільйонів.
– П’ять мільйонів! Ого! – Батлер випростався у своєму кріслі. – Ви що, голубе? Адже це величезні гроші! Де ж ви розмістите таку кількість облігацій?
– Я подам заявку на п’ять мільйонів, – м’яко заспокоїв його Ковпервуд. – Отримати ж хочу лише мільйон. Але така заявка підніме мій престиж, а престиж теж котирується на ринку.
Батлер, полегшено зітхнувши, відкинувся на спинку крісла.
– П’ять мільйонів! Престиж! Отже, ви хочете лише мільйон? Ну, тоді інша річ! А думка, щиро кажучи, непогана. Таку суму ми, певно, зуміємо роздобути.
Він потер долонею підборіддя і втупився у вогонь.
Йдучи