Між тим Ліліан Семпл полонила молодого Френка і заволоділа його уявою. Важко сказати, що вабило Ковпервуда до неї, бо ні темпераментом, ні розумом вона не вирізнялася. Френк уже здобув певний досвід у стосунках з жінками, і, як і раніше, зустрічався з Марджорі Стеффорд. Проте Ліліан Семпл, хоча, як уже сказано, ні інтелектом, ні красою не перевершувала інших (та й до того ж була заміжня), більше всіх хвилювала його. Їй було двадцять чотири роки, а йому лише дев’ятнадцять, але душею і тілом вона здавалася такою ж юною, як він. Висока, трохи вища за нього, хоча він до цього часу вже досяг межі свого зросту (п’ять футів і десять з половиною дюймів), вона була досить витончена. Від неї віяло незворушним спокоєм, що пояснювалося швидше поверховістю сприйняття, аніж силою характеру. У Ліліан було густе пишне волосся попелястого відтінку, бліде, майже воскове, вузьке обличчя, ніжно-рожеві губи і прямий ніс. Її сірі очі в залежності від освітлення здавалися то блакитними, то зовсім темними. Руки її вражали тонкістю і красою. Вона не відрізнялася жвавістю чи блиском розуму, рухи її були повільні і якісь несвідомо пластичні. Ковпервуда захопила її зовнішність. Вона цілком відповідала його тодішнім уявленням про ідеал краси. «Яка вона чарівна, – думав він, – яка мила, і до того ж у ній стільки гідності». Якби він міг обирати, то обрав би собі саме таку дружину.
У своїх судженнях про жінок Ковпервуд керувався більше почуттями, аніж розумом. Прагнучи добитися багатства, престижу і впливу, він, звичайно, надавав великого значення показності жінки, її статусу в суспільстві і таке інше. Однак негарні жінки ніколи не приваблювали його, а красуні манили дуже сильно. Він не раз чув удома розмови про жертовність жінок (як, утім, і чоловіків), чув про жінок-трудівниць, по-рабському відданих своїм чоловікам, дітям або сім’ї в цілому, жінок, які в критичні моменти життя всім поступалися заради рідні або близьких, керовані почуттям обов’язку і добросердя. Але ці історії чомусь не зачіпали його. Він мав за ліпше вважати всіх, навіть жінок, відверто егоїстичними. Чому – пояснити не міг. Люди, які не здатні були до самозахисту і не вміли знайти вихід із будь-якого становища, видавалися йому просто дурними або в кращому разі бідолахами.
Як багато говорилося навколо про високу моральність, як вихвалялися чесноти і порядність, як часто здіймалися до неба руки в праведному остраху перед тими, хто порушив сьому заповідь або